Читать «Перший спалах» онлайн - страница 25

Ну гаразд, є одна річ, в якій він віднедавна не такий уже й нездара — люба, мила математика. Та сама математика, про яку він уже й думати забув. Скільки часу до книжки не брався? Тиждень? Два? Чи може, трохи більше? Не пригадує, і крапка. Та й на біса вона йому здалася? Він поки що бачив себе студентом-гуманітарієм. Технічні вузи не надто його приваблювали.

Незграба. Недотепа. Невдаха. Довбень. Нахлібник. Ходяча катастрофа. Слабуватий на тіло. Слабуватий на голову. Слабуватий на розум. Слабуватий... Та просто слабуватий, що тут ще скажеш? Так, це він — у всій своїй юній красі. Так, це він — славетний Андрій Маковей! Навіть прізвище дурнувате, чорти б його вхопили. Дивно, що батько не змінив його на якесь інше, милозвучніше.

А що вже говорити про дівчат! Хоча ні, про них краще взагалі не говорити. Жодна ще не витримала далі третього побачення. Навіть якщо спочатку усе йшло добре, рано чи пізно траплялося щось таке, що змушувало Андрія ще довгий час соромитись зазирнути тій дівчині у вічі. Коли він вирішив покатати Галю на батьковому авто, то ненароком стукнув її по носі дверцятами машини. Кружляючи у вальсі з Мариною на шкільному балу, наступив їй на поділ сукні — і відірвав чималий шмат, змусивши нещасну дівчину стрімголов кинутись до виходу під глузливий регіт танцюючих пар. А Катя... Що вже казати про Катю! Вони довго цілувалися на березі озера, милуючись місячним сяйвом. А тоді в ньому озвалося випите напередодні (задля хоробрості, звісно) поганеньке дешеве вино, що підозріло відгонило кислятиною впереміш зі стійким запахом спирту. І його знудило. Прямісінько на її новенькі, лаковані туфельки.

Але годі про минуле. Настав час почати життя з чистого аркуша. І першим кроком, який він зробить на цьому нелегкому шляху, буде гартування волі й сили духу. Саме тому він піде до цього репетитора. Піде сьогодні. Незважаючи на лінь і недільний настрій. Піде зараз же! І навіть вибачиться, якщо раптом запізниться (а він все-таки запізниться, це було ясно й дурному). Він, Андрій Маковей, зараз вийде з ванни, переодягнеться і вирушить до...

Тут запищав мобільний.

Андрій скрутив кран і як-небудь обтер руки великим махровим рушником, а тоді запустив руку в кишеню джинсів, що валялись на стільці, і серед купи непотребу нарешті знайшов телефон, що продовжував пищати, мов дурний.

«Це ж хто тут у нас такий нав’язливий?», — подумав Андрій, дивлячись на дисплей. Телефонував Сашко Маркевич — однокласник і сусід по парті. Андрій натиснув «прийняти дзвінок» і підніс мобільний до вуха.

— Слухаю!

— Здоров, старий! — зарепетував у трубку Сашко, очевидно, намагаючись перекричати рев машин і свист вітру. — Що у тебе з телефоном? Я вже дві години не можу додзвонитись!

— З телефоном усе в порядку! Якщо ти не в курсі, я його вимикаю на ніч! А то вічно дзвонять усякі, спати заважають...