Читать «Перший спалах» онлайн - страница 160
Іолана Тимочко
25
Вано був спантеличений не менше, ніж Андрій. Ключ дістався йому від хлопчика, якого священик ненадовго погодився прихистити чотирнадцять років тому. Хлопчика, якого до нього привезла Ліра, звелівши забрати ключ і сховати так, щоб той ніколи його не знайшов. Хлопчика, чия мама злягла на кілька тижнів від хвороби, не в силах пережити страшну втрату другої дитини.
Чому Ліра не сказала, що цей хлопчик — син його зрадливої коханої Ольги? Тієї самої Ольги, через яку він ледь не покінчив самогубством? Тієї самої Ольги, що проміняла його — повільного буквогриза Ванічку — на безвідповідального волоцюгу в червоній куртці Олега?
26
— Ти — і моя мама? Вухам своїм не вірю! — ошелешено сказав Андрій згодом, дивлячись у кудись у пустоту. — Як... Як це? Мій тато відбив у тебе мою маму?
Вано промовчав.
— Навіть не знаю, що мене приголомшило більше: чи то те, що в мене був брат, чи те, що моя мама ледь не стала дружиною такого...кхм...екзорциста. Чорт... Якого біса світ такий тісний?
— Тісний,— замислено погодився Вано. — Значить, так мало бути. Ти мав сам знайти відповідь, повернувшись на початок історії. Бач, коло замкнулося. Змія вхопила себе за хвіст.
Він взяв в’язку з ключами і відчепив «змійку».
— Бери, це твоє! — сказав Вано, простягаючи її Андрієві. — Ти уже й так знаєш всю правду, а отже, тримати це в себе більше немає сенсу.
Андрій взяв ключ і міцно стиснув його в долоні.
— Тепер ти мене відпустиш, Гіласе? — запитав він у когось самими лише губами.
Замість епілогу
22 травня,2011
Арт-терапія дає плоди. Сьогодні виписали нашу першу пацієнту — Семенюк Анну Володимирівну, яка перебувала на стаціонарному лікуванні з січня минулого року.
Чесно кажучи, аж