Читать «Перший спалах» онлайн - страница 159

Він-вона-воно чекали.

Когось.

Чогось.

Ба ні.

Когось і чогось.

Бі-лі хо-ло-дні ру-ки!..

Смерті.

Вони чекали його смерті.

(Тільки не оглядайся! Нізащо не оглядайся!)

А воно наближалося. Мить, ще мить — і не буде більше нічого. Залишиться тільки відчуття неймовірного...

— АААААААААААААААААААААААААААААА!!!!!(жаху).

Так, це був крик всепоглинаючого, всесильного, всестрахітливого, всепекельного і всежахливого (пробачте за тавтологію) жаху. Він вирвався з Андрієвих грудей, не в змозі більше опиратись отруйній правді, що от-от мала змусити його замовкнути на віки вічні...

(амінь).

— ....АААААААА!!!

— ...Андрію!

— АААААА!!!

Він падає і падає кудись у ніч.

— ...прокинься, чуєш? Хлопчику мій! Синочку!

...падає і падає...

Кудись у чорні пекельні глибини...

Де птах не літає, де сонце не сходить (трава не співає і день не надходить).

Де чорні леза й мертве павутиння...

(лечу, лечу, лечу, лечу...)

На тихі зорі та ясні води.

У чорні води.

— Води!!!

Плюскіт. Мовчання. Темрява. Холод...д-д... ...д-д-дикий вереск. Мокро. Щось сліпуче вдаряє в очі. Над ним стоїть перелякана мама. Вона щодуху трусить його за плечі, поки батько присвітлює ліхтарем. Обличчя мами бліде й нажахане.

— Андрію, де Юрко?!

— Юрко... Юрко там... Його взяла... Біла жінка... Наяда... У Андрія раптом пересихає в горлі і він не може сказати ні слова. Мама хапає його за руку і пробує розтиснути маленький кулачок. Від несподіванки вона перелякано скрикує, бо бачить на долоні срібний ключ з обірваним ланцюжком.

Вона знає, що сьогодні Юркова черга носити прикрасу.

24

— М-да... Здається, я... шокований. Чорт, та я, чесно кажучи, навіть не знаю, як реагувати на це!

Андрій сидів, обхопивши руками голову, і спантеличено погойдувався на стільці. Він сподівався чого завгодно, але до ТАКОЇ правди доля його не готувала.

Виявляється, у нього є брат. Тобто... був брат. Брат-близнюк, Юрко, точна Андрієва копія, котрої не стало рівно чотирнадцять років тому. Бо його забрала вода, як дідуся і дядька Ігоря.

Але як він міг цього не пам’ятати?

(З Андрієм теж було щось негаразд. Відколи сталася біда, він часто прокидався вночі і просив зашторити вікно. Йому здавалось, що там хтось ходить. Якась біла жінка. Звичайно, йому це снилось. І в цьому не було нічого дивного, бо хлопчик пережив стрес. Ліра збиралася зайнятися хлопцем після того, як оклигає Оля. І вона справді це зробила. Так, було нелегко, бо чудодійна люлька — це та річ, яку можна давати дитині. Але Ліра була майстром своєї справи. Недарма вона стільки років вивчала гіпнотичні техніки і таємничі властивості трав. Ліра звеліла батькам близнюків позбутися всього, що нагадувало про Юрка, включно зі спільними іграшками та фотографіями, і навіть сама прослідкувала, щоб нічого не пропустити.

Та, на жаль, без побічних ефектів не обійшлось. Якщо до цього часу близнюки розвивалися майже блискавично, вміли не лише читати, але й розв’язувати задачки на три дії, розумово випереджаючи навіть восьмирічних дітлахів, то після Ліриних маніпуляцій мозок Андрія різко загальмував. Те, що раніше давалося йому з легкістю, тепер вимагало значних зусиль. Батьки сподівались, що він оговтається і знову стане таким, як раніше, але помилились, бо хлопчикові диво-здібності вмерли разом із братом. Точніше, з пам’яттю про нього.