Читать «Перший спалах» онлайн - страница 150
Іолана Тимочко
(...VIVIUM, PER DEUM...)
(...VERUM, PER DEUM...)
(...SANCTUM, PER DEUM...)
(VADE, SATANA!!!)
(Sanctus, Sanctus, Sanctus...)
(Amen.)
19
Потім Андрій почав вигицувати гопака (чи що воно за пекельний танець!) — незважаючи на те, що його тримали четверо здоровенних мужиків. Він сичав і гарчав, плювався і пирскав словесною отрутою, скаженів і звивався, немов гадина в руках у хлопчиська. Далі з його рота полились якісь беззмістовні фрази, окремі слова, пересипані багатством найдивовижніших звуків. До писку, плачу, гарчання і кукурікання додалося вороняче каркання, потім — зміїне сичання, а в кінці з його грудей вирвався жахливий, пекельний хрип.
Андрій вигнувся дугою й почав задихатись, очі оскляніли і закотилися кудись в глибину лоба, з рота пішла піна. А тоді він вирячився, немов...
— ...пардон, мужик на унітазі — і вгатився головою об стіну!
Кіра говорила й говорила. Андрій лежав у неї на колінах і дивився на її підборіддя — на його думку, занадто гостре, щоб так безпечно роз’їжджати в допотопних «Волгах» зі священиками. Андрій чомусь подумав, що одного дня, коли Кіра засне і голова упаде їй на груди, підборіддя проб’є їй серце — і воно назавжди зупиниться, так і не розкривши світові усіх своїх таємниць, яких, він був упевнений, там назбиралось чимало.
— Ти можеш їхати трохи повільніше? — гаркнула Кіра на Мирослава, що сидів за кермом, після того, як авто вкотре підстрибнуло на вибоїні, спричинивши зливу «ой-йо-йой» та «ай-я-яй» із вуст Андрія в парі зі священиком. Вано сидів поруч з Мирославом і показував об’їзну дорогу до свого дому, куди вони, зрештою, всі й прямували.
