Читать «Учта для гайвороння» онлайн - страница 537

Він борюкався зі своїми сумнівами решту подорожі, не здатний вирішити, що ж тепер робити. Напевне, можна якось прилаштувати Йолю в Старограді неподалік себе. Мури міста були значно міцніші та грізніші, ніж мури батькового замку, їх захищали тисячі вояків — а не жменя, яку залишив по собі князь Рандил, вирушаючи з Рогошпилю на заклик свого зверхника з Вирію. Але Йолю доведеться ховати, бо Цитадель не дозволяє послушникам тримати при собі дружин чи коханок — принаймні, не так відверто. «До того ж… якщо я побуду з Йолею ще трохи, де знайду сили залишити її?» А залишити таки доведеться — або утекти з чорного братства. «Я проказав обітниці, — нагадав собі Сем. — Якщо я втечу, то втрачу голову. І як це допоможе Йолі?»

Він подумав також, чи не попрохати Кодж’ю Мо та її батька узяти дичацьку дівчину з собою на Літні острови. Але цей шлях теж мав свої небезпеки. Коли «Коричний вітер» вирушить зі Старограду, то муситиме знову перетинати Рожвинову протоку. А щастя перемінливе. Раптом цього разу стишиться вітер, і остров’яни стануть легкою здобиччю? Якщо чуті ним оповіді про залізняків правдиві, Йолю заберуть у роби або дружини з солі, а малого, найпевніше, викинуть у море, мов якийсь непотріб.

«Рогошпиль, — нарешті вирішив Сем. — Ось дотягнемо до Старограду, винайму віз та пару коней і сам їх відвезу.» Там він сам огляне замок і залогу, і якщо побачене чи почуте йому не сподобається, вони зможуть просто повернутися до Старограду.

Коли корабель досягнув Старограду, стояв холодний вогкий ранок; туман був такий рясний, що з усього міста виднівся лише вогонь Вишестражу. Через гавань простяглася загорожа з двох десятків старих кораблів, скутих ланцюгами. Просто за нею стояла шерега бойових кораблів на чолі з трьома великими дромонами та значковим кораблем Вишестражів — велетенською, о чотирьох чардаках «Честю Старограду». Тут знову «Коричний вітер» піддали оглядові; цього разу на корабель піднявся син князя Лейтона Гунтор у альтембасовій делії та сірому лускатому полив’яному обладунку під нею. Пан Гунтор кілька років навчався у Цитаделі й умів говорити літньою мовою; вони з Кухуру Мо віддалилися до капітанового помешкання задля приватної розмови.

Сем, не гаючи часу, пояснив свій задум Йолі.

— Найперше — до Цитаделі, віддати Джонові листи і розповісти про смерть маестра Аемона. Сподіваюся, архімаестри вишлють воза по його тіло. Тоді я винайму коней з візком — доправити тебе до моєї матінки у Рогошпилі. Я повернуся так скоро, як зможу. Та мабуть, аж на ранок.

— На ранок, — повторила вона і поцілувала на щастя.

По довгім часі пан Гунтор нарешті виник назовні та махнув, щоб відчепили ланцюг і дозволили «Коричному вітрові» прослизнути крізь загорожу до пришибів. Поки корабель припинали линвами, Сем приєднався до Кодж’ї Мо та трьох її лучників коло містка на берег. Літньоостров’яни вдягли розкішні барвисті накидки з пір’я, котрі берегли тільки для відвідин суходолу. Сем почувався незграбним і неоковирним у мішкуватому чорному строї, вицвілому кобенякові та побитих сіллю чоботях.