Читать «Учта для гайвороння» онлайн - страница 538

— А чи надовго ви у порті?

— На два дні, десять днів, хто може сказати? Скільки треба буде, щоб випорожнити собі черево і набити його знову, — вишкірилася Кодж’я. — А батькові треба навідати маестрів — продати трохи книжок.

— Чи може Йоля побути на кораблі, доки я повернуся?

— Йоля може побути стільки, скільки схоче. — Вона тицьнула Сема у черево пальцем. — Вона не їсть так багато, як дехто.

— Я вже не такий гладкий, як був, — винувато похнюпився Сем.

Авжеж подорож на південь далася йому взнаки — безліч варт, безліч тяжкої праці, а з харчу лише плоди та риба. Літньоостров’яни кохалися у солодких плодах та морській рибі.

Сем спустився містком на берег разом з лучниками, та далі відділився від них і рушив у своїх справах. Він сподівався, що не забув шлях до Цитаделі — Староград був добрячою плутаниною вулиць, а кружляти ними бракувало часу.

День був вогкий, камені бруківки ковзали під ногами, провулки вбралися у туман і таємничість. Сем уникав незнайомих поворотів і тримався річкового шляху, що звивався берегом Медовухи крізь серце старого міста. Приємно було відчути під ногами тверду землю замість хитливого чардаку; і все ж він почувався на цих вулицях ніяково і бентежно. На нього дивилося безліч очей: з високих ґанків, з вікон, з темних прочинених дверей. На «Коричному вітрі» він знав кожне обличчя, а тут, лише обернися, всюди стрічалися самі незнайомці. «А чи ліпше, — майнула думка, — втрапити на очі тому, хто тебе знає?» Князя Рандила Тарлі у Старограді знали, але не надто любили. Сем не знав, що гірше: бути впізнаним одним з ворогів панотця чи одним з його друзів. Він підібрав полу кобеняка і прискорив крок.

Обабіч брами Цитаделі стояло двійко величезних зелених сфінксів з тілами левів, орлиними крилами та зміїними хвостами. Один мав чоловіче обличчя, інший — жіноче. Одразу за брамою розташувалася Писарня, куди староградці приходили до підмаєстрів написати заповіт чи прочитати листа. За столами кількох яток сиділо з тузінь знуджених писарів, чекаючи замовлень. На інших ятках продавалися та купувалися книжки. Сем спинився коло торгівлі мапами і поглянув на мальовану мапу Цитаделі, щоб знайти найкоротший шлях до Підстолієвого Подвір’я.

Стежка розділилася там, де кам’яний Даерон Перший сидів верхи на високому кам’яному коні, здійнявши меча в напрямку Дорну. На голові Юного Дракона сидів мартин, ще двоє — на клинку меча. Сем звернув ліворуч, на стежку, що бігла вздовж річки. Коло Пришибу Сліз він побачив, як два підмаестри допомагають старому чоловікові сісти у човен для недовгих відвідин Кривавого острова. За ним до човна ступила молода матір; на руках у неї квилила дитина, не надто старша за Йолину. Поза пришибом мілиною блукали хлопчаки-кухарчуки, збираючи жаб. Вервечка рожевощоких послушників поспішила повз Сема до септрію. «Я мав би прийти сюди в їхньому віці, — подумав Сем. — Якби я утік і взяв чуже ім’я, то зник би серед інших новаків. І батько міг би прикидатися, наче Дікон — єдиний його син. Він, певно, навіть не дав би собі клопоту мене шукати. Ну хіба що я вкрав би мула з його стайні — тоді б розшукав заради мула.»