Читать «Учта для гайвороння» онлайн - страница 535

Коли вони увійшли до Шемріт-Саги, навколо вже панував блакитний присмерк. Йоля стояла на носі з дитиною, роздивляючись замок на скелях.

— То Трибашта, — мовив Сем, — стіл дому Костян.

Наче вирізьблений проти вечірнього зоряного неба, зі світлом смолоскипів у вікнах, замок виглядав чарівно. Але Семові стало сумно — адже подорож майже скінчилася.

— Такий високий, — зауважила Йоля.

— От почекай, побачиш Вишестраж.

Син Далли почав плакати. Йоля розсунула комір сорочки і дала малому пипку. Вона посміхалася, поки годувала, і пестила його м’якеньке брунатне волосся. «Вона полюбила цього так само, як того, що залишила» — усвідомив Сем. Він щиро сподівався, що божа ласка не омине обох діточок.

Скидалося, що залізняки пробралися навіть у захищені води Шемріт-Саги. На ранок, коли «Коричний вітер» продовжив шлях до Старограду, корабель почав стукати коробом у трупи, що пливли морем. Деякі з тіл везли на собі зграйки гайвороння, яке злітало у повітря і гучно скаржилося, коли корабель-лебідь тривожив їхні напухлі, спотворені плоти. Берегами подекуди виднілися випалені ниви, знищені села; мілини забиті були потрощеними кораблями і човнами. Найчастіше стрічалися торговельні суденця та рибальські лайби, але з лебедя побачили і покинуті лодії, і рештки двох великих дромонів; одного було спалено до води, а інший у боці мав пошматовану дірку — напевне, туди його вдарили дзьобом-тараном.

— Битва тут, — мовив Чжондо. — Не давня.

— Який божевільний нападає на береги так близько до Старограду?

Чжондо вказав на лодію на мілині, затоплену до середини облавків. Рештки прапора, пошматовані та поплямовані кіптявою, висіли на жердині над її стерном. Знак був такий, якого Сем ще не бачив: червоне око з чорною зіницею під чорною залізною короною, яку несли двійко гайворонів.

— Чий це такий прапор? — запитав Сем Чжондо. Але той лише здвигнув плечима.

Наступного дня було холодно і мрячно. Поки «Коричний вітер» пробирався повз іще одне сплюндроване рибальське селище, з туману виникла бойова галера і поволі рушила до них. На коробі було написано назву «Мисливиця»; на носі стояла подоба стрункої дівчини, вдягненої у листя і озброєної списом. За удар серця обабіч неї з’явилися дві менші галери, схожі на двійко хортів поруч із господарем. На Семове полегшення, над ними майорів прапор короля Томена з оленем та левом, а нижче — східчаста біла башта Старограду, увінчана полум’ям.

Капітан «Мисливиці» був високий чоловік у димно-сірому каптані, облямованому язиками полум’я з червоного єдвабу. Він поставив галеру поруч із «Коричним вітром», підняв весла сушитися і закричав, що зараз перейде до них. Поки його арбалетники та лучники Кодж’ї Мо роздивлялися один одного через вузьку смужку води, він переплив човном з півдесятком озброєних лицарів, привітав Кухуру Мо і запитав, чи не можна оглянути, що везе корабель. Батько з донькою швидко порадилися і дали згоду.