Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 63

Але коли до її рук потрапив трактат «Cum Grano Salis», Алма раптом усвідомила, що по всьому світу творяться неймовірні речі, пов’язані з чуттєвістю. Чоловіки й жінки займаються одне з одним справжніми дивовижами — і то не тільки заради розмноження, а просто для розваги — чоловіки з чоловіками, жінки з жінками, діти й слуги, фермери й мандрівники, моряки й швачки, а деколи навіть одружені чоловіки й заміжні жінки!

Як Алма допіру виявила в палітурній майстерні, дивовижі можна витворяти навіть із самим собою. З тоненьким прошарком горіхової олії і без.

Чи інші люди теж таким займаються? Не лише гімнастичними трюками з проникненням, а й отакими таємними пестощами? Анонімний автор писав, що таке робить чимало людей — навіть шляхетні дами, якщо вірити його розповідям й досвіду. А Пруденс? Вона таким займається? Чи відчувала вона колись вологі пелюстки, вихор полум’я, спалах світла? Ні, це неможливо уявити; Пруденс навіть не пітніла. Її вираз лиця було важко витлумачити, вже не кажучи про те, що ховається у неї на споді й у її помислах.

А їхній учитель, Артур Діксон? Чи криється в його думках ще щось, крім нудних знань? Чи приховує його тіло ще щось, крім посіпувань і безперестанного сухого кашлю? Вона втупила погляд в Артура, вишуковуючи в ньому якихось ознак чуттєвого життя, але його постава й обличчя були непроникні. Алмі не уявлялось, як він здригається від насолоди, яку вона щойно пережила в палітурній майстерні. Уявити, як він лежить на ліжку, було важко, а як виглядає без одягу — і поготів. Їхній учитель начебто народився, сидячи на стільчику, вбраний у тісний жилет і вовняні бриджі, тримаючи в руках товсту книжку й сумно зітхаючи. Якщо він відчував потяг, то де й коли його задовольняв?

Алма відчула, як на її передпліччя лягла холодна рука. Материна.

— Що ти думаєш про трактат професора Пека, Алмо?

Беатрікс знає, що вона не слухала. Але звідки? Що ще було їй відомо? Алма швидко оговталася, намагаючись пригадати тих кілька фраз, які почула на самому початку вечері. У неї завжди була чудова пам’ять, але тепер чомусь на думку нічого не спадало. Кашлянувши, вона сказала:

— Перед тим, як висловити власну думку, я б воліла повністю прочитати книжку професора Пека.

Беатрікс кинула на доньку різкий погляд: здивований, докірливий, невдоволений. Натомість професор Пек сприйняв відповідь Алми як прохання продовжити розповідь — і заради присутніх за столом дам переповів по пам’яті добру половину першого розділу своєї праці. Зазвичай Генрі Віттекер не дозволив би набридати своїм гостям нудними лекціями, однак Алма бачила на його обличчі втому й виснаження — батько явно був на порозі одного зі своїх приступів. Тільки близький напад хвороби втихомирював тата, як-от тепер. Якщо Алма правильно здогадується — а батька вона вже добре вивчила — завтрашній день, а, можливо, й цілий наступний тиждень, він проведе в ліжку. А тим часом Генрі терпів монотонне бурмотіння професора Пека, наливаючи собі одну щедру порцію кларету за другою, і довго сидів із заплющеними очима.