Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 30

Генрі не перечив чуткам про своє багатство. Хай люди плещуть язиками про його начебто казковий капітал — йому це тільки на руку. Коли сусіди почали перешіптуватися, мовляв, у Генрі Віттекера коні підковані сріблом, він ні словом не заперечив. Насправді його коні мали не срібні підкови, а залізні, як і у всіх інших. Ба більше: Генрі сам їх підкував (він навчився цього в Перу — на бідолашних мулах, з поганенькими інструментами). Але для чого це комусь знати, якщо чутки страх які приємні?

Генрі знав, що людей приваблюють не тільки гроші, а й загадковий чар влади. Знав, що його маєток не просто зачаровує, а й лякає. Людовік XIV запрошував гостей на прогулянку своїми садами не лише, щоб їх весело розважити, а й щоб продемонструвати власну могутність: кожне екзотичне квітуче дерево, кожен мерехтливий водограй, кожна безцінна грецька статуя були всього лиш засобом чітко сповістити світові: не раджу оголошувати мені війну! Генрі прагнув, щоб Білий Акр висловлював те ж саме послання.

Крім того, поблизу бухти у Філадельфії він збудував великий склад і фабрику, щоб отримувати лікарські рослини з усіх куточків світу: блювотний корінь, квасію, ревінь, кору гваякового дерева, дикий ямс і сарсапарилу. Генрі вступив у спілку з аптекарем, вірним квакером на ім’я Джеймс Ґеррік — обидва зараз же почали виготовляти піґулки, порошки, мазі й настоянки.

Їхнє з Ґерріком діло розпочалося у дуже слушний момент. Улітку 1793-го у Філадельфії лютувала пошесть жовтої лихоманки. Вулиці були завалені трупами, в стічних канавах сироти чіплялися за своїх мертвих матерів. Люди гинули парами, сім’ями, цілими десятками, випускаючи на порозі смерті огидні річки чорного слизу з горлянки й кишок. Місцеві лікарі вирішили, що гарячку можна вилікувати в один-єдиний спосіб — до нестями прочищати хворим кишки, раз у раз викликаючи блювоту й бігунку, а найвідомішими в світі ліками для прочищення шлунку була рослина під назвою іпомея, яку Генрі вже ввозив цілими оберемками з Мексики.

Сам Генрі здогадувався, що іпомея ніякої цілющої сили не має, й забороняв своїм домашнім і челяді її пити. Він знав, що креольські лікарі з островів Карибського моря значно ближче знайомі з жовтою лихоманкою, ніж їхні північніші побратими — лікували хворих милосердніше: приписуючи їм зміцнююче пиття й спокій. Однак на зміцнюючому питті й спокої грошей не заробиш, тоді як іпомея давала нічогенький заробіток. Ось чому так вийшло, що наприкінці 1793 року третина жителів Філадельфії померла від жовтої лихоманки, а Генрі Віттекер подвоїв свої статки.

На зароблені гроші Генрі збудував ще дві оранжереї. За порадою Беатрікс він узявся вирощувати місцеві американські квіти, дерева й кущі й вивозити їх на продаж до Європи. Порада була слушна: американські луги й ліси роїлися ботанічними екземплярами, які для європейців виглядали екзотично й легко продавалися за океаном. Генрі вже набридло відправляти кораблі з бухти Філадельфії з порожніми трюмами — тепер він міг заробляти безперервно. Острів Ява, де вони разом з голландськими партнерами обробляли єзуїтську кору, приносив йому чималий заробіток, але на американських теренах можна було вхопити ще більше. Року 1796-го Генрі почав відправляти збирачів у гори Пенсильванії, де ті збирали корінь женьшеню на продаж до Китаю. І ще багато років він був єдиним американцем, який примудрився щось продавати китайцям.