Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 32

Беатрікс вважала, що чотирирічна дитина вже доросла до класифікації Ліннея. Ба більше: за освіту Алми вона взялася, як тільки та зіп’ялася на ноги. Беатрікс була переконана: якщо інші люди вчать своїх дітлахів лепетати молитви й катехизис, то її дитя можна навчити чого завгодно.

Таким робом, Алмі ще й чотирьох не виповнилося, як вона вже вміла лічити — англійською, голландською, французькою і латинською. На латинську налягали найдужче, бо Беатрікс твердо вірила, що той, хто не знає латини, ніколи не зможе написати і одного правильного речення ні англійською, ні французькою. Вона трохи займалася з нею і грецькою, але вже не так наполегливо.

(Навіть Беатрікс вважала, що дитині нема чого братися за греку, поки їй не сповниться п’ять.) Свою розумницю Беатрікс навчала самотужки — і з великим задоволенням. Батьку чи матері, які самі не вчать свою дитину мислити, нема виправдання. Крім того, Беатрікс гадала, що розумові здібності людства невпинно погіршуються ще з другого століття від Різдва Христового, й насолоджувалася думкою про те, що заснувала заради своєї доньки в Філадельфії такий собі приватний афінський ліцей.

Ганнеке де Ґроот, головна домоврядниця маєтку, думала, що молода дівоча голівонька Алми надмірно обтяжена наукою, але Беатрікс і чути про це хотіла, бо так навчали і її саму, і всіх дітей з родини ван Девендер — і хлопців, і дівчат — з незапам’ятних часів.

— Не говори нісенітниць, Ганнеке, — шпетила її Беатрікс. — Відколи існує людство, ще жодна розумна дівчина, яка гарно їсть і добре почувається, не вмерла від надмірної науки.

Беатрікс надавала перевагу корисному, а не пустому; повчальному, а не веселому. Так звані «невинні розваги» викликали в неї підозру, а все дурне й непристойне — огиду. До дурного й непристойного, на її думку, належали: пивниці; нарум’янені жінки; дні виборів (чекай стовпотворіння людей); поїдання морозива; відвідини каварні, де продають морозиво; англіканці (насправді ті ж самі католики, чия релігія, стверджувала вона, суперечить моралі й здоровому глузду); чай (порядні голландки п’ють лише каву); люди, які взимку їздять на санях, не чіпляючи коням дзвоники (через що не чути, як вони наближаються в тебе за спиною!); недорога хатня челядь (невдячна економія); люди, які розраховуються з прислугою ромом замість грошей (сприяючи так пияцтву); люди, які приходять до тебе зі своїми клопотами, а тоді не хочуть дослухатися до розумної поради; новорічні святкування (новий рік настане так чи інакше — теленькатимете ви в дзвіночки чи ні); аристократія (мірилом шляхетності є поведінка, а не спадок); і діти, яких хвалять на кожному кроці (добру поведінку треба вимагати, а не винагороджувати). Беатрікс дотримувалась принципу: Laboripse Voluptas — праця вже сама по собі насолода. Вона вважала, що коли хтось байдужий до почуттів і тримається від них осторонь, це свідчить про його вроджену гідність; ба більше: була твердо переконана, що байдужість до почуттів є самою сутністю гідності. А найвище за все Беатрікс Віттекер ставила порядність і мораль — втім якби її змусили вибрати щось одне, то вона, мабуть, обрала б порядність.