Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 28

А що ж такого Беатрікс знайшла в Генрі? Тут на нас чекає невеличка таємниця. Вродливим Генрі не був. Вихованим теж. Зі своїм рум’яним обличчям, великими руками й неотесаними манерами він, ніде правди діти, скидався на сільського коваля. Ані серйозним, ані надійним не виглядав. Генрі Віттекер був запальний, крикливий забіяка, який по всьому світу мав ворогів. А останнім часом ще й почав заглядати в чарку. Хіба могла порядна дівчина з доброї волі вибрати собі за чоловіка такого лобуряку?

— Та він не має ніяких принципів, — обурено заявив Якоб ван Девендер.

— Ви прикро помиляєтеся, тату, — незворушно заперечила Беатрікс. — Містер Віттекер має чимало принципів. Просто не найкращих.

А що в Генрі гроші водилися, то дехто пліткував, мовляв, Беатрікс вони приваблювали більше, ніж вона вдавала. Крім того, Генрі мав намір забрати свою молоду жону до Америки, і хтозна — плескали язиками тамтешні нероби — чи не має вона якоїсь ганебної, таємної причини назавжди покинути Голландію.

Однак насправді все було значно простіше: Беатрікс ван Девендер вийшла заміж за Генрі Віттекера, бо їй сподобалася його вдача. Їй імпонували його сила, хитрість, могутність і великі надії, які той подавав. Генрі поводився грубувато, що тут скажеш, але й сама вона була далебі не ніжна квіточка. Вона з розумінням ставилася до його різких манер, так само, як він — до її. Беатрікс розуміла, що йому від неї потрібно, й відчувала, що зможе з ним разом трудитися — а може, навіть трохи ним верховодити. Отже, Генрі з Беатрікс побралися — швидко й без зайвих церемоній. Їхню спілку вдало опише одне голландське слово, з царини комерції: partenrederij — партнерство, засноване на чесній торгівлі й відкритості, коли завтрашні прибутки є наслідком сьогоднішніх обіцянок, а процвітання — плодом співпраці обох сторін.

Батьки її зреклися. Чи то пак Беатрікс їх зреклася. Її велика родина була невблаганна. Вона не схвалювала її шлюбу, а ван Девендери не змінюють своєї думки до кінця життя. Обравши Генрі й перебравшись до Сполучених Штатів, Беатрікс назавжди розірвала всі зв’язки з Амстердамом. Останнім, кого вона бачила зі своїх родичів, був молодший брат, десятирічний Деес: він плакав, коли вона від’їжджала, вчепився за спідницю й кричав:

— Її забирають від мене! Її забирають від мене!

Беатрікс розчепила братові пальці, сказала, щоб більше ніколи не ганьбив себе плачем на людях, і, обернувшись, пішла геть.

Вона взяла до Америки свою служницю — вправну дебелу молодицю на ім’я Ганнеке де Ґроот. А ще забрала з батькової бібліотеки «Мікрографію» Роберта Гооке, видану 1665 року, й безцінну колекцію ботанічних ілюстрацій Леонарта Фукса. Вона пришила до свого дорожнього вбрання десятки кишень, поклавши до кожної цибулини найрідкісніших тюльпанів із «Гортуса», кожну дбайливо обклала мохом. Крім того, захопила зі собою кілька десятків рахівничих журналів.