Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 243

Зображена на них постать була схожа, скоріше, на юнака. А тепер, коли минуло вже два чи три роки, він уже став дорослим чоловіком. Однак Алма все одно називала його Хлопчиком і не переставала його всюди шукати.

Але в затоці Матаваї не було ні сліду, ні згадки про нього. Вона шукала його в обличчях усіх чоловіків, які проходили селищем, усіх рибалок, які ловили рибу на узбережжі. Коли преподобний Веллс розповів Алмі, що Емброз навчив одного таїтянця таємниці запилення ванільних орхідей (маленькі хлопчики, маленькі пальчики, маленькі прутики), вона подумала — це точно він. Але навідавшись на плантацію, застала там не Хлопчика, а кремезного чоловіка з пов’язкою на одному оці. Алма кілька разів ходила на ванільну плантацію, вдаючи, начебто її цікавить, що там відбувається, але не побачила нікого, хоч трохи схожого на Хлопчика. Раз на кілька днів вона казала, що їде збирати гербарій, а насправді поверталася в столицю Папеете, позичивши з плантації поні для довгого переїзду. Діставшись туди, Алма цілими днями блукала вулицями до самого вечора, вдивляючись у лиця перехожих. Поні дибало слідом за нею — кістлява тропічна версія Сомса, вірного приятеля її дитинства. Вона шукала Хлопчика на пристані, біля будинків розпусти, в готелях, де мешкали шляхетні французькі колоністи, в новому католицькому соборі, на ринку. Деколи перед нею виринав високий, статний тубілець із коротким волоссям, і вона підбігала до нього й легенько стукала по плечі, ладна запитати будь-що, тільки б той обернувся. Щоразу вона була певна: це він!

Але завжди помилялась.

Алма знала, що невдовзі їй доведеться розширити пошуки, шукати його за межами Папеете й затоки Матаваї, але не знала, з чого почати. Острів Таїті мав тридцять п’ять миль завдовжки й дванадцять — завширшки і за формою був схожий на криву вісімку. Чимало його ділянок було важко, а то й узагалі неможливо подолати. Варто було вийти за межі затіненої, піщаної дороги, що почасти огинала берегову лінію, і місцевість подекуди ставала непролазна. До вершин пагорбів тягнулися східчасті плантації ямсу, гаї кокосових пальм і хвилясті пасма трави, а їм на зміну зненацька приходили високі скелі й непрохідні джунглі. Алмі розповідали, що на високогір’ї ніхто не жив — самі лише верховинці: майже міфічні персонажі, які напрочуд вправно лазили по скелях. Ці люди не були ні мисливцями, ні рибалками. Дехто з них ніколи не торкався до морської води. Таїтянці, які жили серед скель, і ті, що мешкали на узбережжі, споконвіків ставилися одне до одного насторожено — між ними пролягала межа, якої ніхто не наважувався переступити. Може, Хлопчик належав до тих племен, що жили в верховині? Однак Емброз зображав його біля моря, з рибальською сіткою в руках. Алмі ніяк не вдавалося розгадати його таємниці.