Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 230

За мить розпочалась найнезвичніша й найкоротша відправа, на якій бувала Алма. Спочатку всі заспівали псалом таїтянською мовою, хоч у руках ніхто псалтиря не тримав. Музика для Алминого слуху звучала дивно: негармонійна і різка, з немилозвучним багатоголоссям, під супровід одного тільки барабана, на якому вистукував хлопчина років чотирнадцяти. Ритм барабана не збігався зі словами пісні — принаймні Алмі так здалося. Жіночі голоси пронизливим лементом здіймалися над монотонним чоловічим співом. Вона не могла розрізнити в цій чудернацькій музиці мелодії. Вслухалася, щоб вловити знайомі слова (Ісус, Христос, Бог, Господь, Єгова), але так нічого й не піймала. Їй було ніяково сидіти мовчки, тоді як всі жінки довкола неї так голосно співали. А долучитися до дійства вона не могла.

Коли співи скінчилися, Алма подумала, що тепер преподобний Веллс виголосить проповідь, але той далі сидів на місці й, схиливши голову, молився. Він навіть не підвів голови, коли огрядна таїтянка в заквітчаному капелюшку встала й підійшла до простої кафедри. Жінка зачитала англійською короткий уривок із Євангелія від Матвія. Алмі було дивно, що вона вміє читати, ще й англійською. Хоч Алма була не з тих, хто звик молитися, знайомі слова її заспокоїли. Благословенні вбогі духом, смиренні, милосердні, чисті серцем; благословенні ви, коли вас скривджують і переслідують. Благословенні, благословенні, благословенні. Стільки благословень, так щедро їх роздано.

Відтак жінка згорнула Біблію і — далі розмовляючи англійською — гучно виголосила коротеньку й чудну проповідь.

— Ми народжуємось! — крикнула вона. — Повзаємо! Ходимо! Плаваємо! Працюємо! Народжуємо дітей! Старіємо! Дибаємо з ціпком! Але тільки в Господі знаходимо душевний спокій!

— Спокій! — повторила паства.

— Коли ми полетимо до небес, Бог буде там! Коли попливемо в море, Бог буде там! Коли підемо сушею, Бог буде там!

— Буде там! — вигукнули віряни.

Жінка простягнула перед собою руки й кілька разів швидко стиснула й розтиснула долоні. Тоді раз за разом закрила й відкрила рота. Засмикалася, як маріонетка. Дехто з присутніх загиготів. Але жінці, схоже, було байдуже. Раптом вона завмерла на місці й вигукнула:

— Подивіться на нас! Як ми розумно зроблені! Скільки в нас шарнірів!

— Шарнірів! — повторили парафіяни.

— Але шарніри заіржавіють! Ми помремо! Тільки Бог залишиться!

— Залишиться! — крикнули віряни.

— Король плоті не має плоті! Він дасть нам спокій!

— Спокій! — гукнули віряни.

— Амінь! — сказала жінка в заквітчаному брилі й повернулася на своє місце.