Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 225

— Затока Матаваї, — сказала Алма вголос.

Їй не вірилося, що вона там опинилась. Там, де побували всі найвідоміші мореплавці століття. І Волліс, і Ванкувер, і Бугенвіль. Капітан Блай півроку прожив на цьому самому пляжі. А найбільше Алму вразило те, що саме тут капітан Кук уперше зійшов на сушу на Таїті 1769 року. Неподалік від Алми, ліворуч, був високий виступ, звідки Кук спостерігав за проходженням Венери — він переплив цілий світ, щоб на власні очі побачити, як крихітна чорна планета проходить через сонячний диск. Лагідна річечка праворуч від Алми колись позначала останню в історії межу між таїтянцями й британцями. Щойно Кук зійшов на берег, представники обох народів стали по два боки від струмка й кілька годин насторожено розглядали одне одного. Таїтянці думали, що британці випливли з неба, а їхні величезні, разючі кораблі були островами — моту — які відкололися від зірок. Англійці силкувалися визначити, чи войовничі ті індіанці, чи загрожують вони їм. Таїтянки підійшли до самого краю річки й дражнили англійських моряків грайливими, викличними танцями. Небезпеки немає, вирішив капітан Кук, і відпустив своїх моряків до дівчат. Ті в обмін на тілесні утіхи дали їм залізні цвяхи. Жінки взяли цвяхи й повстромляли їх у землю з надією, що з них виросте дорогоцінне залізо, так як із галузки виростає дерево.

Алминого батька там не було. Генрі Віттекер прибув на Таїті через вісім років, під час третьої експедиції Кука, в серпні 1777 року. До того часу англійці й таїтянці вже звикли одне до одного — і навіть одне одного полюбили. Дехто з британських моряків мав на острові дружину й навіть дітей. Таїтянці кликали капітана Кука «Тутом», бо не могли вимовити його імені. Алма знала про це з батькових розповідей — розповідей, про які востаннє згадувала десятки років тому. Тепер вона все згадала. В юності тато купався в цій самій річці. Алма знала, що відтоді місіонери влаштовують у ній хрещення.

Опинившись нарешті на місці, Алма не знала, що робити далі. Довкола не виднілося ні душі, тільки дитина гралася самотньо біля річки. Хлопчик мав на вигляд не більш як три роки — голий-голісінький, він зовсім не хвилювався, що його залишили самого коло води. Алмі не хотілось покидати свої речі напризволяще, тож вона просто сіла на них зверху й чекала, поки хтось надійде. Її мучила спрага. Вранці вона була дуже схвильована й не поснідала на кораблі, тож тепер відчувала ще й голод.

Минуло багато часу, доки з однієї з дальших хатин вийшла дебела таїтянка в довгій, простій сукні й білому капелюшку, з мотикою в руках. Побачивши Алму, вона зупинилась. Алма підвелась і розправила сукню.

— Bonjour! — вигукнула вона.