Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 202

Тоді знову повернулася до малюнків — трьох бездоганних рисунків рослин і десятків непристойних зображень одного й того ж вродливого молодого чоловіка. Раптом, придивившись ближче, їй вдасться дійти іншого висновку? Але ні, портрети були надто відверті, надто чуттєві, надто інтимні. По-іншому їх витлумачити було неможливо. Алма помітила, що на зворотному боці одного з портретів щось написано гарним, елегантним почерком Емброза. Напис тулився у кутку, схожий на невиразний, скромний підпис. Але то був не підпис, а тільки два слова з маленької літери: завтра вранці.

Перевернувши ще один портрет, Алма побачила в тому ж нижньому правому кутку ті ж самі два слова: завтра вранці. Один за одним, вона передивилася всі малюнки. На кожному тим самим гарним, знайомим почерком писало одне й те саме: завтра вранці, завтра вранці, завтра вранці…

Що це могло значити? Невже знову якийсь клятий код?

Вона взяла аркуш паперу й розклала фразу «завтра вранці» на окремі літери, склавши з них нові слова:

трава, ціна раз, танці

Ні, виходить якесь безглуздя. Переклала фразу французькою, голландською, латинською, грецькою й німецькою — нічого не зрозуміло. Прочитала навспак, призначила літерам цифри залежно від їхнього місця в абетці — даремно. Може, це ніякий не код. Може, він хоче таким робом щось відкласти? Може, завтра вранці з тим хлопцем мало щось статися, принаймні на думку Емброза? Що ж, дуже схоже на нього: загадково й таємниче. А, може, він просто відкладав момент злягання зі своєю вродливою тубільною музою? «Зараз я не буду тебе грати, хлопчику, але завтра вранці візьмусь за це першим ділом!». Може, так він беріг чистоту наперекір спокусі. Може, він ніколи й пальцем не торкнувся до того хлопця. Але навіщо тоді малював його оголеним?

Алмі спало на думку ще одне: а що, як ці малюнки виконані на замовлення? Чи хтось — якийсь інший содоміт, багатий — заплатив Емброзу, щоб той намалював цього хлопця? Але навіщо Емброзові були гроші, коли Алма подбала про те, щоб їх ніколи йому не бракувало? І чому б йому братися за таку роботу, якщо він — така витончена натура, чи принаймні вважав себе таким? Якщо він тільки вдавав із себе високоморальну людину, то, певно, мусив далі грати свою роль і по від’їзді з Білого Акру. На Таїті він не мав лихої слави, інакше преподобний Френсіс Веллс не завдав би собі клопоту й не прославляв Емброза Пайка як «джентльмена з бездоганною мораллю й безкорисливою вдачею».

Тоді навіщо? Навіщо він намалював цього хлопця? Оголеного й збудженого? Такого вродливого молодого супутника з таким виразним обличчям? Чому він витратив стільки зусиль на десятки малюнків? Чому не намалював замість них квіти? Емброз кохався у квітах, а на Таїті їх росло предостатньо! Хто був його музою? І чому Емброз зійшов у могилу, безперестанку збираючись зробити щось із цим хлопцем — і робити це, вічно й без кінця, завтра вранці?

Розділ двадцятий