Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 200

На наступному малюнку — молодий чоловік у повен зріст, голий, зображений ззаду, так, ніби він віддаляється від художника. Широка, мускулиста спина. Видно, як виступає кожен хребець.

Далі — оголений молодий чоловік спирається на кокосову пальму. Його обличчя вже було Алмі знайоме — те саме горде чоло, ті самі повні губи, ті самі мигдалевидні очі. На цьому малюнку він виглядав трохи молодшим, ніж на інших — майже хлопчик. Сімнадцяти чи вісімнадцяти років.

Більше ботанічних ілюстрацій не було. Всі решта малюнків, замальовок і акварелей у валізі зображали оголене тіло. Їх було понад сотня — і на всіх той самий молодий тубілець, пострижений по-європейському коротко. На деяких малюнках він немовби спав. На інших біг, тримав спис, піднімав камінь, закидав рибальську сітку — як атлет чи напівбог на давньогрецькій кераміці. На всіх малюнках він був голий-голісінький, ба навіть босий. На більшості малюнків пеніс був зображений переважно відвислим і розслабленим. На деяких — зовсім навпаки. На цих рисунках хлопець дивився на художника з відвертою, навіть здивованою прямотою.

— О Господи, — вихопилось в Алми.

І вона раптом збагнула, що вже давно повторює ці слова, з кожним новим разючим малюнком.

О Господи, о Господи, о Господи.

Алма Віттекер була жінкою, здатною швидко все з’ясувати, і далеко не безневинним ягням, коли йшлося про чуттєві насолоди. Уміст валізи підштовхував до одного висновку: Емброз Пайк — взірець чистоти, ангел Фремінґему — содоміт.

Їй пригадався його перший вечір у Білому Акрі. За вечерею він приголомшив їх обох — і Генрі, і Алму — своїми ідеями про ручне запилення ванільних орхідей на Таїті. Як він там сказав? Що це буде дуже просто, він обіцяє: треба тільки знайти малих хлопчаків з маленькими пальчиками й прутиками. Тоді це сприймалося як жарт. Тепер же його слова звучали порочно. Але вони все пояснювали. Емброз не міг сповнити свого подружнього обов’язку не тому, що Алма була стара, і не тому, що він хотів наслідувати ангелів, а тому, що він хотів малих хлопчаків з маленькими пальчиками й прутиками. Або — судячи з цих малюнків — великих хлопців.

О Господи, що він змусив її пережити! Якої брехні наплів! Як обвів її навколо пальця! Змусив її відчути огиду до своїх цілком природних бажань. Як він дивився на неї того пообіддя у лазничці, коли вона встромила його пальці собі до рота — так, ніби вона була дияволом у тілі жінки, що явився зжерти його плоть. Їй згадався рядок із Монтеня, що його вона прочитала багато років тому і відтоді запам’ятала назавжди — тепер він здавався жахливо слушним: «За моїми спостереженнями, дві речі завжди йдуть поруч: ангельські помисли й ница поведінка».

Емброз зі своїми ангельськими помислами, грандіозними мріями, вдаваною невинністю, напускною побожністю, шляхетними розмовами про зв’язок із божественними силами пошив її у дурні — і, найголовніше, куди це його привело! У горезвісний рай з охочим до содомітних утіх хлопчиком із гарненьким, виструнченим прутнем!

— Ах ти брехливий сучий син, — сказала вона вголос.