Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 201

Інша жінка на її місці дослухалась би до поради Діка Єнсі і спалила валізу й усе, що було всередині. Проте Алма була надто старанним ученим, щоб спалювати хоч якісь докази. Вона заштовхала валізу під канапу в своєму кабінеті. Там її ніхто не знайде. У цю кімнату й так ніхто не заходить. Вона терпіти не могла, щоб їй переривали роботу, й тому навіть прибрати в своєму кабінеті нікому не дозволяла. Та й усім було байдуже, що там та стара діва робить у своїй кімнатці, заставленій дурнуватими мікроскопами, занудними книжками й слоїками з засохлим мохом. От дурепа. І життя її — комедія, жахлива, сумна комедія.

За вечерею їй було не до їжі.

Хто ще про це знає?

За ті кілька місяців після їхнього весілля вона чула — чи думала, що почула — всі найгірші плітки про Емброза, але не пригадувала, щоб хтось називав його мужоложцем. Чи злягався він з хлопчиками зі стайні? З молодими садівниками? То ось чого він хотів? Але коли Емброз цим займався? Хтось би та й розбовкав. Вони завжди були разом, Алма й Емброз, а пікантні таємниці недовго залишаються таємницями. Плітки — коштовні монети, що пропалюють дірки в кишенях, й, хоч як їх берегти, все одно губляться. Але про це ніхто ні слова не говорив.

А Ганнеке знає? — думала Алма, дивлячись на стару економку. Може, це тому вона була налаштована проти Емброза? Ми його не знаємо, стільки разів казала вона… А Деніел Таппер у Бостоні — вірний приятель Емброза? Чи, може, більше, ніж приятель? Телеграма, яку він надіслав у день їхнього весілля — «молодчина пайк» — чи був то якийсь зухвалий код? Але ж Деніел Таппер був одружений і мав цілу купу дітей, згадала Алма. Принаймні так казав Емброз. Та це однаково не мало значення. Люди могли, вочевидь, грати багато ролей, і всіх їх одночасно.

А як же його матінка? Чи місіс Констанс Пайк знала? Може, саме це вона мала на увазі, коли писала: «Може, пристойний шлюб зцілить його від нехтування мораллю?». Чому Алма не прочитала її лист уважніше? Чому не з’ясувала всього?

Як вона могла так недогледіти?

Після вечері вона ходила туди-сюди кімнатою. Почувалася так, наче її розрізали навпіл, а нутрощі вивернули. Її охопила нестримна цікавість, відполірована до блиску гнівом. Нездатна зупинитися, вона повернулася до возівні. Пішла до друкарні, яку більш як три роки тому так ретельно (й немалим коштом) облаштувала для Емброза. Тепер усі верстати були накриті простирадлами, меблі теж. Вона відкрила верхню шухляду, ще раз взяла записник Емброза. Розгорнула навмання й натрапила на уривок знайомих, містичних нісенітниць: не існує нічого, крім РОЗУМУ, а ним рухає уперед СИЛА… Не затьмарювати день, не сяяти фальшивим блиском… Покінчити з зовнішнім, покінчити з зовнішнім!

Вона згорнула записник й презирливо пхикнула. Більше ні слова! Невже не можна було писати ясно?

Алма повернулася до свого кабінету й витягла з-під дивана валізу. Цього разу вона уважніше оглянула її вміст. Завдання не з приємних, але його треба зробити. Вона пообмацувала краї валізи, шукаючи потаємного відділу, перевіряючи, чи не пропустила чогось, коли оглядала її вперше. Понишпорила в кишенях зношеного жакета Емброза, але знайшла там тільки огризок олівця.