Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 188

— Містер Єнсі подбає про тебе, — сказала вона Емброзу. — Він простежить, щоб тобі, по змозі, нічого не бракувало.

Алма почувалася так, наче залишає немовля під опікою дресированого крокодила. В ту мить вона кохала Емброза так сильно, як ніколи, — себто, всією душею. Вона вже відчувала прірву, яка утвориться, коли він попливе на другий кінець світу. Втім, ще від першої шлюбної ночі вона не відчувала нічого, крім розверзлої прірви. Їй хотілося обійняти його — але обійняти його їй кортіло завжди, а зробити цього вона не могла. Він цього не дозволить. Вона жадала притулитися до нього, благати його зостатися, молити його покохати її. Та цього не можна було робити. З цього однаково нічого не вийшло б.

Вони потисли одне одному руки, так, як у материному грецькому саду того дня, коли вперше зустрілися. Біля ніг Емброза стояла та сама старенька шкіряна валізка, в якій були поскладані його речі. На ньому був той самий коричневий вельветовий костюм. З Білого Акру він нічого зі собою не взяв.

Її прощальні слова звучали так:

— Прошу тебе, Емброзе, зроби мені таку ласку — нікому не розповідай про наш шлюб. Хай ніхто не знає, що сталося між нами. Ти вирушаєш у дорогу не як зять Генрі Віттекера, а як його робітник. Інакше люди почнуть розпитувати, а я не хочу слухати нічиїх запитань.

Він кивнув на знак згоди. Ні слова не сказав. Виглядав хворим і виснаженим.

Алмі не треба було просити Діка Єнсі тримати її взаємини з містером Пайком у таємниці. Дік Єнсі тільки те й робив, що зберігав секрети; саме тому Віттекери так довго й тримали його на службі.

Саме тому Дік Єнсі і був їм потрібен.

Розділ вісімнадцятий

За наступні три роки Алма не дістала жодної звістки від Емброза. Вона взагалі майже нічого про нього не чула. На початку літа 1849 року Дік Єнсі написав, що вони прибули на Таїті живі-здорові, а плавання минуло без пригод. (Алма знала, що «без пригод» зовсім не означало, що воно минуло легко; для Діка Єнсі будь-яке плавання, яке не закінчувалося кораблетрощею або полоном у піратів, минало «без пригод».) Єнсі доповідав, що містера Пайка висадили на сушу в затоці Матаваї, передавши його під опіку колекціонера гербаріїв, місіонера преподобного Френсіса Веллса, і що містера Пайка ознайомлено з його обов’язками на плантації ванілі. Невдовзі після цього Дік Єнсі покинув Таїті й рушив залагоджувати справи Віттекера в Гонконзі. Після цього від нього не було жодної звістки.

Для Алми то була безутішна пора. А безутішність стомлює і швидко переходить у звичку — ось як кожен новий день став для Алми повторенням дня вчорашнього: сумним, самотнім і невиразним. Найважчою була перша зима. Алмі здавалося, що так зимно й похмуро ще ніколи не було; щоразу, як вона йшла від возівні до маєтку чи поверталася назад, над нею шугали невидимі хижі птахи. На неї відверто дивилися голі галуззя дерев, благаючи, щоб їх зігріти чи прикрити одежею. Скулкілл так швидко вкрилася товстою кригою, що чоловіки вночі палили на річці багаття й смажили на прутах биків. Варто було Алмі вийти надвір, як вітер ударяв їй в обличчя, хапав її і обгортав задубілим від морозу плащем.