Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 187

Але й у Філадельфії він зоставатися не міг, бо його присутність завдавала їй нестерпних страждань. Господи, як він її принизив! І все ж, їй досі подобалося його лице — хай навіть бліде й заклопотане. Один тільки погляд на його обличчя викликав у ній нестерпну, непристойну хіть. Він мусить поїхати геть — якомога далі. Щоб вона не наражала себе на небезпеку знову його побачити.

Алма написала лист Дікові Єнсі — чоловіку з залізними кулаками, який вів справи її батька, — він на той час перебував у Вашингтоні, домовляючись про співпрацю з тамтешніми новими ботанічними садами. Алма знала, що невдовзі Єнсі вирушить на китобійному судні на південь Тихого океану. Він їде на Таїті — з’ясувати, що не так з плантацією ванілі, яка належить компанії Віттекера, й спробувати запровадити штучне запилення — метод, що його сам Емброз запропонував її батьку в перший вечір його візиту до Білого Акру.

Єнсі збирався відчалити на Таїті зовсім скоро, через два тижні. Треба було вирушити в дорогу до штормів, які лютували пізньої осені, й до того, як гавань замерзне.

Алма чудово про це знала. Тоді чому б Емброзу не поїхати разом з Діком Єнсі на Таїті? Достойне, ба навіть ідеальне рішення. Емброз міг би перейняти на себе управління плантацією. І це йому прекрасно вдавалося б, хіба ні?

Адже ваніль належить до родини орхідей. Генрі Віттекеру теж сподобається цей план; він із самого початку хотів відправити Емброза на Таїті, поки Алма, собі на горе, його не відрадила.

Чи було це вигнанням? Алма старалася так не думати. Кажуть, що Таїті — рай на Землі, переконувала вона себе. Зовсім не схожий на виправну колонію. Так, Емброз — чутлива натура, але Дік Єнсі захистить його від неприємностей. Робота буде цікава. Клімат на острові м’який і корисний для здоров’я. Та й кому б не хотілося побачити легендарні узбережжя Полінезії? Усякий ботанік чи торговець вхопився б за таку нагоду, тим більше за неї ще й заплатять.

Алма змусила замовкнути голоси, які нашіптували їй — так, це, звісно, вигнання, та ще й жорстоке. Вона заплющила очі на те, що прекрасно знала: Емброз — не ботанік, не торговець, а людина надзвичайно чутлива й обдарована, з чутливою душею і, мабуть, зовсім не готова до тривалої мандрівки на китобійному судні й життя на аграрній плантації в далеких Південних морях. Емброз, скоріше, дитя, а не дорослий чоловік, і він не раз казав Алмі, що в житті йому нічого не треба, крім затишної домівки й лагідного супутника.

Що ж, ми багато чого хочемо в житті, казала собі Алма, але не завжди це дістаємо.

Крім того, йому більше нема куди йти. Отак вирішивши, Алма — доки Дік Єнсі не повернувся з Вашингтона — влаштувала свого чоловіка в готель «Сполучені Штати» акурат навпроти великого банку, де в чималих таємних сейфах зберігалися гроші її батька.

У вестибулі цього ж готелю Алма через два тижні познайомила свого чоловіка з Діком Єнсі — кремезним, мовчазним Діком Єнсі з грізним поглядом і немовби висіченим із каменю підборіддям, який ні про що ніколи не питав і робив тільки те, що йому сказано. Що ж, Емброз теж зробив так, як йому сказали. Згорблений і блідий, Емброз ні про що не питав. Він навіть не поцікавився, чи надовго їде до Полінезії. Та й навіть якби спитав, Алма не знала б, що йому відповісти. Його не відправляють у заслання, подумки повторювала вона. Але їй самій було невідомо, скільки це триватиме.