Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 184

— Я не такий, як інші, Алмо. Ми ж так давно знайомі — невже це справді тебе дивує?

— А який же тоді, якщо не такий, як інші?

— Йдеться не про те, який я, Алмо. Йдеться про те, ким я хочу стати. Точніше, ким був колись і ким хочу стати знову.

— Ну і ким, Емброзе?

— Ангелом Божим, — сказав Емброз — у голосі його бринів невимовний смуток. — Я сподівався, що ми разом станемо ангелами Божими. А таке неможливо, якщо не звільнитися від плоті й не злитися в небесній благодаті.

— Ох, до біса та твоя Господня благодать! — крикнула Алма.

Їй хотілося схопити його за шкварку й потрясти, як недавно того Роберта-робітника в саду. Хотілось посперечатися з ним про Святе Письмо. Єгова покарав мешканок Содому за те, що ті злягалися з ангелами — але ж тим принаймні випала така нагода! І тільки їй так пощастило — дістати вродливого ангела-недоторку!

— Емброзе, агов! — крикнула вона. — Прокинься! Ми не витаємо в небесах — ні ти, ні тим паче я. Як можна бути таким дурним? Глянь на мене, хлопчику! Своїми справжніми — смертними — очима! Хіба я схожа на ангела, га, Емброзе Пайк?

— Так, — стисло й зажурено відповів він.

Її гнів випарувався — його заступив важкий, як свинець, бездонний смуток.

— Тоді ти помилився, — відповіла Алма, — і тепер ми з тобою опинилися в чортзна-якій халепі.

Він більше не міг залишатися у Білому Акрі.

Це стало очевидно вже за тиждень — тиждень, впродовж якого Емброз спав у кімнаті для гостей у східному крилі, а Алма — на канапі у возівні. Молоді служниці глузували з них обох і підсміховувалися. Одружені якихось пару тижнів, а вже сплять не тільки в різних кімнатах, а й у різних будівлях… що ж, надто вже славний скандал, щоб тамтешні кумасі стрималися й не плескали про нього язиками.

Ганнеке намагалася закрити їм рот, але чутки розліталися навсібіч, як кажани в сутінках. Подейкували, що Алма надто стара й негарна, і Емброз її не стерпів, хоч скільки грошиків йому дісталося разом з її висохлою бандуркою. Казали, мовляв Емброза піймали на гарячому, коли він щось намагався поцупити. Що Емброз полюбляє гарненьких молодих дівчат, і якось його застали, коли він поклав руку доярці на гузницю. Вони теревенили про все, що їм тільки приходило в голову; а вигнати всіх Ганнеке не могла. Деякі плітки Алма й сама чула, а чого не почула, то легко собі уявила. Вистачало їхніх зневажливих поглядів.

Наприкінці жовтня, у понеділок по обіді, батько гукнув її до свого кабінету.

— І що? — запитав він. — Тобі вже набридла твоя нова забавка?

— Не смійся з мене, тату. Клянусь, я цього не витримаю!

— Тоді поясни, що сталося.

— Мені соромно про це говорити.

— Та не може бути! Думаєш, я не чув, що люди говорять? Навряд чи ти скажеш мені щось гірше, ніж я вже чув.

— Є речі, про які я не можу говорити, тату.

— Він тобі зрадив? Так скоро?

— Ти ж знаєш його, тату. Він би такого не зробив.

— Ми обоє його добре не знаємо, Алмо. То що тоді? Він щось вкрав у тебе… в мене? Вимучив тебе до смерті? Лупить тебе шкіряним ременем? По тобі цього не скажеш. Давай, кажи вже, дівчино. Що він такого наробив?