Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 169

— Ви стверджуєте, що у вашого Zygodon шістнадцять війок, а перистома немає? — дорікала вона.

Або:

— Чому ви такі впевнені, що це колонія Polytrichum?

Чи:

— Я не погоджуюся з висновком професора Маршалла. Я розумію ваше небажання досягати згоди щодо криптогамії, але раджу вам не квапитися і не оголошувати про відкриття нового виду, докладно не вивчивши зібраних доказів. Сьогодні кожен вид має стільки назв, скільки бріологів його вивчає, але це не означає, що він є конче новий чи рідкісний. У своєму гербарії я маю чотири таких види.

Досі їй бракувало сміливості виявити свою незгоду, проте кохання додало їй відваги, а розум запрацював як бездоганний механізм. За тиждень до весілля Алма різко пробудилася серед ночі, раптово збагнувши, що між водорослями й мохом існує зв’язок. Вона десятки років спостерігала за мохами й водоростями, та аж тепер усвідомила істину: вони — родичі. У цьому не було анінайменшого сумніву. Насправді, подумала вона, мохи не просто схожі на водорості, що вилізли з моря на сушу; мохи і є водоростями, що вибралися на сушу. Як моху вдалося перетворитися з водяної рослини на сухопутну, Алма не знала. Але історія обох видів перепліталася. Інакше бути не могло. Водорості щось вирішили, задовго до того, як Алма чи хтось інший звернув на них увагу, і в вирішальний момент вийшли з води й перетворилися. Вона не знала механізму їхнього перетворення, але не сумнівалася, що воно відбулося.

Коли Алма це збагнула, їй захотілося кинутися через коридор і застрибнути в ліжко до Емброза — до того, хто розпалив її плоть і дух. Їй кортіло все йому розповісти, показати, продемонструвати, як влаштований Усесвіт. Вона не могла дочекатися світанку, коли вони знову побачаться за сніданком. Їй нетерпеливилося зазирнути йому в обличчя. Коли вже настане той час, коли вони ніколи не розлучатимуться — навіть уночі, навіть уві сні! Вона лежала в постелі й тремтіла від нетерпіння й надміру почуттів.

Яка величезна відстань між їхніми кімнатами!

Що ж до Емброза, то з наближенням весілля він став ще спокійніший, ще уважніший. Був дуже ніжний з Алмою. Деколи вона боялася, що він передумає, але ніяких ознак цього не було. Простягаючи йому постанову Генрі Віттекера, вона дрижала зі страху, однак Емброз підписав її без ніяких вагань і нарікань — навіть не прочитавши. Щоночі перед тим, як розійтися по своїх кімнатах, він цілував її веснянкувату руку, трошки нижче за кісточки пальців. Він називав її «моя друга душа, моя ліпша душа».

Емброз казав їй:

— Я дуже дивний чоловік, Алмо. Ти впевнена, що стерпиш мої дивацтва?

— Стерплю, — обіцяла вона.

Алма боялася, що от-от спалахне.

Що помре від щастя.

За три дні до весілля — скромна церемонія мала відбутися у вітальні Білого Акру — Алма нарешті навідалася до Пруденс. Відколи вони бачилися востаннє, минуло багато місяців. Але не запросити сестру на весілля було б неввічливо, тому Алма написала Пруденс записку — про те, що збирається вийти заміж за друга містера Джорджа Гокса — і повідомила про свій майбутній візит. Крім того, Алма вирішила скористати з батькової поради й розпитати Пруденс, що ж відбувається на подружньому ложі. Думка про майбутню розмову не дуже її тішила, але вона хотіла підготуватися до обіймів Емброза, та й питати про таке більше не було в кого.