Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 161

Елізабет Ґілберт

З цим важко було не погодитись. Але й визнати це не дозволяла гордість.

— Чого ж ти хочеш від мене? — запитала Алма.

— Хочу, щоб ти почула мій розум і душу. А я почув твої.

— Прочитав мої думки, Емброзе? Це ж дитяча забавка.

— Називай це як хочеш. Але я вважаю, що коли мова не стоїть на заваді, відкриється все потаємне.

— А я в таке не вірю, — сказала Алма.

— Але ж ти дослідниця, Алмо — чому б тобі не спробувати? Ти нічого не втратиш, а, навпаки, здобудеш. Але для цього нам потрібна цілковита тиша. Свобода від будь-яких втручань. Будь ласка, Алмо, тільки один раз. Заведи мене до найтихішого, найпотаємнішого закутка і спробуймо здобути там цілісність. Дозволь мені показати тобі те, чого я не в змозі передати словами.

Хіба в неї був вибір?

Вона провела його до палітурної майстерні.

Ні, Алма не вперше чула про телепатію. Читання думок було популярним заняттям. Деколи Алмі здавалося, що кожна друга панянка в Філадельфії перевтілилася в пророка-медіума. Куди не глянь, всюди можна було найняти на годину «посланця духів». Інколи їхні експерименти проникали в поважні медичні й наукові журнали, що страшенно обурювало Алму. Недавно їй трапилася стаття про патетизм — теорію, згідно з якою щастя можна прикликати навіюванням — що було схоже, скоріше, на якусь ярмаркову забаву. Дехто називав ці досліди наукою, тоді як Алма роздратовано відгукувалася про них як про розвагу — і то доволі небезпечну.

До певної міри, Емброз — спраглий знань і легковірний — нагадував їй усіх цих спіритуалістів, та з іншого боку, він не мав з ними нічого спільного. По-перше, Емброз ніколи про них не чув. Він жив надто відлюдно, щоб помітити новомодні захоплення магією. Не виписував френологічних журналів, де велися дискусії про тридцять сім здібностей, нахилів і почуттів, за які відповідають випуклості й западини на людському черепі. До медіумів теж не ходив. «Циферблат» не читав. Емброз ніколи не згадував у розмовах з Алмою про Бронсона Олкотта чи Ральфа Волдо Емерсона, бо йому ніколи не траплялися їхні імена. Втіхи й спілкування він шукав у товаристві середньовічних письменників, а не сучасних.

Крім того, він перебував у постійних пошуках біблійного Бога й духів природи. Відвідуючи з Алмою щонеділі шведську лютеранську церкву, він клякав і смиренно молився разом з усіма. Сидів, випроставши спину, на твердій дерев’яній лавці й без нарікань слухав проповідь. А коли не молився, то працював у тиші за друкарським верстатом, вимальовував портрети орхідей, допомагав Алмі з її дослідженням моху чи цілий вечір грав з Генрі в нарди. Емброз уявлення не мав, що твориться в світі. Як на те пішло, він намагався втекти подалі від нього — і сам домізкувався до своєї цікавої добірки ідей. Він і не підозрював, що половина Америки й мало не вся Європа намагаються прочитати думки одне одного. Йому просто хотілося прочитати Алмині думки, і щоб вона прочитала його.

І вона не могла йому відмовити.

Тож коли молодий чоловік попросив її відвести його до тихого, потаємного місця, вона вирушила з ним до палітурної майстерні. А куди ж іще? Вона не хотіла нікого будити, пробираючись до другого кінця будинку. Не хотіла, щоб їх застали разом у спальні. Крім того, вона не знала тихішого й потаємнішого місця, ніж палітурна майстерня. Алма подумки запевнила себе, що веде його туди саме з таких міркувань. Може, то й була правда.