Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 144

Елізабет Ґілберт

Це становище нагадало їй один день, коли вона ще була мала й знайшла в лісі крихітне осиротіле лисеня. Вона принесла його додому й благала батьків дозволити їй залишити його. Це трапилося в ті безтурботні часи, коли з ними ще не мешкала Пруденс, коли Алма вільно розпоряджалася цілим всесвітом. Генрі вона зуміла вмовити, але Беатрікс поклала всьому край. Дикі істоти мають жити в дикій природі. Лисеня відібрали від Алми, і більше вона ніколи його не бачила.

Що ж, цього лисеняти вона не віддасть. І Беатрікс більше не зможе стати їй на дорозі.

— Мені здається, ти зробиш помилку, тату, — сказала Алма. — Відправивши містера Пайка в Полінезію, ми змарнуємо його талант. Ванільною плантацією може керувати будь-хто. Ти ж сам чув його пояснення. Все просто. Він навіть намалював усі вказівки на папері. Надішли їх Дікові Єнсі, і хай той найме когось, щоб приглянув за процесом запилення. По-моєму, для талантів містера Пайка можна знайти краще застосування тут, у Білому Акрі.

— І чим же він буде тут займатися? — запитав Генрі.

— Ти ще не бачив його ілюстрацій, тату. Джордж Гокс вважає Емброза Пайка найздібнішим літографом нашого часу.

— А навіщо мені літограф?

— Може, настав час видати книжку про ботанічні скарби Білого Акру? У твоїх оранжереях є рослини, яких ще не бачив цивілізований світ. Їх треба намалювати.

— Для чого мені тратити на таке купу грошей, Алмо?

— Зараз я тобі щось розповім, — промовила Алма у відповідь. — Кажуть, К’ю планує надрукувати каталог гравюр та ілюстрацій своїх найбільш рідкісних рослин. Ти чув про це?

— А нащо їм це здалося? — спитав Генрі.

— Нащо? Щоб похвалитися, тату, — відповіла Алма. — Мені розповів про це один з молодих літографів, який працює в друкарні Джорджа Гокса на Арк-стріт. Британці запропонували йому непогану суму, щоб переманити його в К’ю. Той хлопчина доволі здібний, хоч до Емброза Пайка йому як до неба. Скоріш за все, він прийме їхнє запрошення. Каже, що та книжка має стати найпрекраснішою колекцією ботанічних ілюстрацій. Королева Вікторія власною персоною вкладає гроші в її друк. Над нею працюватимуть п’ять майстрів кольорових ілюстрацій і найталановитіші акварелісти. Вийде справжній фоліант. Майже два фути заввишки, каже той хлопчина, а завтовшки як Біблія. За нею полюватимуть всі ботанічні колекціонери. Її видання має ознаменувати відродження К’ю.

— Відродження К’ю, — зневажливо фиркнув Генрі. — Після смерті Бенкса К’ю більше ніколи не стане таким, як колись.

— А я чула зовсім протилежне, тату. Всі кажуть, що після того, як там збудували пальмову оранжерею, сади К’ю — чарівні, як раніше.

Може, безсоромно таке казати? Може, навіть гріх? Ворушити давню ворожнечу Генрі зі садами К’ю? Але ж вона сказала правду. Все так і є. Що ж, нехай у Генрі прокинеться суперницький дух, вирішила вона. У тому, щоб пробудити цю силу, нема нічого поганого. Останнім часом життя в Білому Акрі пливло надто вже мляво й повільно. Трохи конкуренції нікому не завдасть лиха. Вона тільки розганяє кров у старих жилах Генрі Віттекера — і в своїх теж. Хай у цій родині знову заб’ється пульс!