Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 143

— Вона питає, чи хтось хоче чаю або кави, — відповіла Алма. — Містере Пайк? Тату?

— Я буду чай, — сказав Генрі.

— Ви всі дуже милі, але я, мабуть, піду, — сказав містер Пайк. — Повернуся до своєї кімнати й обіцяю більше нікого не турбувати. Крім того, завтра ж неділя. Ви, напевно, рано вставатимете до церкви?

— Тільки не я! — вигукнув Генрі.

— Ви пізніше побачите, містере Пайк, — сказала Алма, — що в цьому домі одні дотримуються неділі, інші — ні, а дехто — тільки наполовину.

— Розумію, — відповів той. — У Гватемалі я часто втрачав лік дням і, боюсь, не раз працював у неділю.

— То в Гватемалі святкують неділю, містере Пайк?

— Ага — пиячать, бешкетують і влаштовують півнячі бої!

— Ну все — їдемо в Гватемалу! — вигукнув Генрі.

Алма давно не бачила батька в такому піднесеному настрої.

Емброз Пайк зайшовся сміхом.

— Чому б і ні, містере Віттекер, їдьте. Думаю, вас там шануватимуть. Але я вже покінчив із джунглями. І тепер, напевно, піду до своєї кімнати. Коли маєш нагоду виспатися на м’якій постелі, треба бути йолопом, щоб її змарнувати. Бажаю вам обом спокійної ночі, ще раз дякую за вашу гостинність і прошу щирого вибачення у вашої домоврядниці.

Після того, як містер Пайк вийшов з кімнати, Алма з батьком сиділи деякий час мовчки. Генрі розглядав ескіз ванільної орхідеї, що його намалював Емброз. Алма немовби чула його думки — вона знала батька як облупленого. І тепер чекала, поки він скаже вголос те, що збирається сказати, й водночас міркувала, що відповість на його слова.

Тим часом до кімнати повернулася Ганнеке — вона принесла на таці чай для Алми й Генрі й каву для себе. Невдоволено зітхнувши, поставила тацю на столик і всілася в крісло навпроти Генрі. Економка налила собі першій чаю, поклавши розпухлу щиколотку на покритий гарним вишиттям ослінчик для ніг. Хай Генрі й Алма самі про себе подбають. З роками дисципліна в Білому Акрі ослабла. Може, навіть занадто.

— Треба послати його на Таїті, — нарешті сказав Генрі, добрих п’ять хвилин помовчавши. — Зробимо його головним над ванільними плантаціями.

Ну ось. Те, що й сподівалася почути Алма.

— Цікава ідея, — зауважила вона.

Але батько не може відправити містера Пайка в Південні моря — цього не можна допустити! Ще нічого в житті вона не усвідомлювала так виразно. По-перше, Алма відчувала, що художнику це завдання не припаде до вподоби. Він сам сказав, що покінчив із джунглями. Він більше не хоче мандрувати. Він втомився і скучив за домом. А дому в нього не було. Йому потрібна домівка.

Потрібен перепочинок. Потрібне місце, де він зможе працювати — створювати малюнки й видання, до яких має талант від природи, де зможе чути, як плине життя.

Але річ не тільки в цьому — Алмі потрібен містер Пайк. Вона відчула крайню потребу змусити цю людину назавжди зостатися в Білому Акрі. Оце так рішення — людину, з якою вони знайомі заледве один день! Але сьогодні вона почувалася на десять років молодшою, ніж учора. То була найсвітліша субота за десятки років — ба навіть від самого її дитинства — і променем світла був не хто інший, як Емброз Пайк.