Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 108

Світ Алми й світ моху весь цей час тісно переплітались, накладались і наповзали один на одного. Тільки один світ був гучний, величезний і швидкий, тоді як другий — тихий, крихітний і повільний, і лише один із них здавався безмежним.

Алма занурила пальці в коротке зелене хутро й відчула хвилю радісного передчуття. Воно може належати їй! Ніхто з ботаніків не присвячував себе всього дослідженню цього недооціненого типу рослин, тоді як Алма готова піти на таке. Вона має час і терпіння. Має знання. І, ясна річ, мікроскопи. Навіть видавця вона має — бо хоч що там сталося (чи не сталося) між ними, Джордж Гокс завжди з радістю надрукує наукові розвідки А. Віттекер, байдуже, про що в них ітиметься.

Усвідомивши це, Алма відчула, що її світ розширюється і, водночас, звужується, але до приємного, затишного масштабу. Він зменшився до незліченних дюймів, кожен з яких приховував у собі іншу можливість. Цього світу в мініатюрі їй вистачить до кінця життя. А найголовніше, збагнула Алма, те, що вона ніколи не вивчить про мохи все — бо вже тепер знати, що в світі його надто багато; мох росте всюди, а його видів на пальцях не злічити. Та вона скоріше зістаріється і помре, ніж зрозуміє половину з того, що відбувається на одних цих каменях. Ну і слава Богу! Адже це значить, що Алмі вистачить роботи до кінця життя. Досить байдикувати. Досить страждати. Може, навіть досить почуватися самотньою.

Тепер у неї є завдання.

Вона досліджуватиме мох.

Була б Алма католичкою, то, певно, перехрестилася б з вдячності за те, що Бог послав їй це відкриття, бо воно справді таїло в собі невагоме, чудесне відчуття, що його переживають навернені у віру. Та Алма не була побожна. Втім, навіть так в її серці зажевріла надія. Навіть так вимовлені нею слова звучали точнісінько як молитва:

— Благословенна хай буде праця моя, — сказала вона. — Починаймо.

Частина третя

Викривлення значень

Розділ дванадцятий

Року 1848-го Алма Віттекер якраз почала писати нову працю — «Антологія мохів Північної Америки». За минулі двадцять шість років вона вже опублікувала дві книжки — «Антологію мохів Пенсильванії» й «Антологію мохів Північного Сходу США» — товсті, вичерпні, чудово оформлені видання, що їх надрукував її давній приятель Джордж Гокс.

Перші дві праці Алми отримали теплі відгуки від інших ботаніків. Кілька авторитетних журналів надрукували схвальні рецензії, назвавши її геніальним класифікатором мохоподібних. Вона опанувала цю тему, не лише досліджуючи мохи, які росли в Білому Акрі та довколишній місцевості, — Алма купувала, вимінювала й випрошувала взірці від інших ботаніків-колекціонерів з цілої країни та різних куточків світу. Це їй вдавалося доволі легко. Алма вже знала, як ввозити рослини, а з перевезенням моху не було жодного клопоту. Треба було тільки висушити його, запакувати в ящики й завантажити на корабель — і мох переживав мандрівку без анінайменших труднощів. Він займав мало місця й майже нічого не важив, тож капітани суден погоджувалися взяти його за додатковий вантаж. І ніколи не гнив. Висушений мох так чудово надавався до перевезення, що люди століттями використовували його як пакувальний матеріал. Уже на самому початку своїх досліджень Алма виявила, що батькові припортові склади заповнені кількома сотнями видів моху з усієї планети — порозпихані по найдальших закутках і ящиках, вони лежали занедбані й недосліджені, аж поки Алма не поклала їх під мікроскоп.