Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 107

І не помилилася. Алма натрапила на перший валун на межі між лісом і скелястим узбережжям. Він скидався на величезного сплячого вола. І, як вона й думала і сподівалася, весь поріс мохом. Алма стала навколішки в високій траві й якомога ближче нахилилася до каменя. І там, на висоті щонайбільше дюйм від поверхні брили, розгледіла чудесний, крихітний ліс. У цьому замшілому світі нічого не рухалося. Вона схилилася так близько, що відчула запах моху — сирий, насичений, давній. Алма лагідно поклала руку на цей клаптик густого, малесенького лісу. Той стиснувся під її долонею, а тоді, наче пружинка, ні шелеснувши, відновив свою форму. В його відповіді було щось незвичайне. Мох був теплим і пружним на дотик, на кілька градусів теплішим за довколишнє повітря, і значно вологішим, ніж Алма думала. Так, наче в нього була своя, окрема погода.

Алма піднесла до очей збільшувальне скло й придивилася ще раз. Тепер мініатюрний ліс розпався на її очах на величні деталі. Алмі перехопило подих. Дивовижне королівство. Джунглі Амазонки з висоти орлиного польоту. Вона окинула очима приголомшливий пейзаж, простеживши поглядом стежечки, які розходилися на всі боки. Ось розкішні, родючі долини з карликовими деревцями з русалчиних кісок і малесенькими, посплутуваними ліанами. Ось ледь помітні струмочки, які цебенять крізь джунглі, а тут — мініатюрний океан у заглибині посередині каменя, де збирається вся вода.

По той бік океану — завбільшки як половина її шалі — вона помітила ще один материк моху. На цьому новому континенті все було по-іншому. Напевно, припустила Алма, на цей бік валуна потрапляє менше сонячного світла, ніж на той. Або трохи менше дощу? Так чи так, тут панував зовсім інший клімат. Мох утворював гірські кряжі, що простягалися завдовжки як ціла її рука, витонченими конусоподібними групками темнішої, насиченої зелені. Ще на іншій ділянці того ж каменя вона виявила клаптики маленької-премаленької пустелі, де ріс міцний, сухий, лускуватий мох, схожий на кактус. Трохи далі вона натрапила на глибокі, крихітні фіорди — такі глибочезні, що, на превеликий подив, навіть тепер, у червні, — мох, що ріс у їхніх глибинах, досі зберігав у собі холод ще не до кінця розталого зимового льоду. Втім, трапилися їй і теплі гирла, мініатюрні собори й вапнякові печери завбільшки з великий палець.

Відтак Алма підвелася й побачила, що простягалося перед нею — десятки таких валунів, яких годі було полічити, і кожен — укритий мохом, кожен — по-своєму особливий. Їй перехопило подих. Цілий світ! Ба навіть більше. Ціле небесне склепіння, побачене крізь один із могутніх телескопів Вільяма Гершеля. Безмежний Всесвіт! Перед нею розгорталися древні, недосліджені галактики — і до них рукою подати! Звідси було видно її дім. Вона бачила на річці Скулкілл знайомі старі човни. Чула, як перегукуються батькові садівники, які працюють у персиковому саду. Якби Ганнеке зателенькала в дзвінок, скликаючи на обід, вона б відразу його почула.