Читать «Акупунктура міста» онлайн - страница 12
Жайме Лернер
Якщо бракує вечірньої активності, створіть нічний розважальний центр. Якщо бракує житлового сектору — збудуйте житло. Та все це слід робити швидко, майже миттєво. Дуже важливо поєднати функції життєдіяльності. І безперервність процесу має вирішальне значення. У безперервності — життя.
Звуки, кольори й аромати вулиці
Дуже часто вуличну торгівлю контролює податкова інспекція. Це справді проблема, адже здебільшого, визнаю, така форма торгівлі — нелегальна. Та, як на мене, зважаючи на поширеність явища, варто лояльніше ставитися до цього виду торгівлі.
Байдуже, про кого йдеться: продавців хотдогів у Нью-Йорку, чи — кокосового молока в Нордесте, чи торговців акараже в Баійї, чи тих, хто закликає «Кому мате?» на пляжах Ріо, чи про людей на Карибах із кошиками з фруктами на голові, — всі вони мають спільний компонент самоідентичності. Всі вони роблять свій вагомий внесок у запах, колір, звук наших буднів і пожвавлюють наше щодення.
Упродовж кількох років я жив навпроти кондитерської фабрики в районі Кабрал у Курітібі. Щодня там пекли різні види печива. Скажімо, четвер був днем кокосового печива, і весь район насичував солодкавий аромат підсмажених кокосів.
Фабрика вже давно закрилась, але й досі щочетверга я відчуваю запах кокосової стружки. А в південній частині міста всі насолоджувалися терпким ароматом чаю Мате Леау, що його виготовляють у тому регіоні. В усьому світі люди мають схожі історії про свої міста.
Але з загальної симфонії міста потроху зникають такі невід’ємні складові, як звук заточування ножів, заклики продавців фруктів, реклама товарів пормоутерами, вигуки заголовків з перших шпальт тощо.
Але виникають і нові особливості: наприклад, «людина-сендвіч» у Сан-Паулу та інша жива реклама в багатьох містах створюють багато можливостей для втілення різноманітних комерційних ідей. Але попри все, звуки, колір і аромати вуличного ринку не можуть зникнути з загальної картини уявлення про місто.
Бездушне місто, яке ані пахне, ані смердить…
Хороша переробка
Кожне місто має свою історію та свої орієнтири. Йдеться не лише про споруди архітектурного та історичного значення, що формують загальний спадок країни. Насамперед мені йдеться про пам’ятки, основні точки відліку міської тожсамості та свідчення належності до нього. Хай то буде завод чи старий трамвайчик, чи просто кілька спогадів, недбало розкиданих по рипучих полицях.
Та оскільки багато зі згаданих ознак втрачено назавжди або ж вони невпізнавано змінилися, наш обов’язок — знову зробити їх корисними, надати нових життєвих барв. Немає нічого кращого для мешканців міста і певного району зокрема, як заповнення таких прогалин.
Сан-Франциско став першим, де було впроваджено істинну і правильну первинну міську переробку. Старовинну шоколадну фабрику перетворили на розважальний центр Жірарделлі, а консервний завод Дель Мончі — на сучасний Кеннері. Обидва підприємства трансформовано наприкінці 60-х, і вони стали традиційним місцем атракцій, так званими
