Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 16

— Чудово, — сказав доктор Шерц, коли Александер завів мотор, — тепер рушаймо. До Берліна. По дорозі заскочимо в Галле. До Галле поїдемо на вашому мотоциклі, значить, поговорити не буде змоги. Зате в Галле ми пересядемо на легкову машину — такий маленький «адлер», модель 1935 року. Там трохи чудно переключаються швидкості, ви навряд чи впораєтесь… Ну, побачимо, може, я сам поведу. Тоді я вам усе спокійно розповім.

Трохи згодом важкий мотоцикл уже мчав по мокрому від дощу Лейпцігському шосе. Виїжджаючи з міста, минули жовтий щит з написом: «Галле — 81 км».

Звідси починалось державне шосе № 71 — дорога, яка своїми непривабливими пейзажами зіпсувала настрій уже не одному шоферові. Але на Александера вона не вплинула, його настрій і так був уже вкрай зіпсований. Він нерухомим поглядом прикипів до сірої, блискучої від дощу асфальтової стрічки, що пританцьовуючи бігла й бігла під колеса мотоцикла.

Доктор Шерц на задньому сідлі, видно, не відчував ніякої незручності. Він був тепло вдягнений, не забув навіть про целулоїдні захисні окуляри. Він дуже любив такі операції, в яких учасники повинні були працювати з точністю машин і все було розраховано до хвилини.

Мотор працював рівномірно. Назустріч мчали мокрі дерева; час від часу колесо в’їжджало в калюжу, розсипаючи бризки…

4

В такий дощовий грудневий день смеркає швидко. В глибині довгого двору гаража стояла якась маленька автомашина. Горіли підфарники, і два короткі жовтуваті конуси світла тупо і безсило впирались у темряву.

Всередині в машині було холодно і трохи вогко. В темряві можна було розгледіти тільки зеленкувате фосфорне світло щитка з приладами перед сидінням шофера, та ще час від часу спалахувала жарина сигарети.

За кермом сидів Руді Якобс, кремезний, плечистий чоловік років сорока п’яти. Якобс і був «шеф».

Чотири роки тому він був активним пайщиком однієї пароплавної компанії, яка моторним катером «Аннемарі» доставляла товари з Гамбурга до Берліна і назад. І хоч «Аннемарі» була єдиним транспортним засобом цієї дивної фірми, вона щомісяця давала прибуток, який виражався шестизначним числом, — певна річ, у старій валюті. Ця фірма проіснувала два роки, не платячи ніяких податків; її не можна було знайти в списках Торговельного реєстру, вона була невідома навіть знавцям економіки Берліна — поки одного чудового дня не була викрита і не вилетіла з гучним тріском у трубу.

І все-таки Якобс не визнав тоді за потрібне змінити арену своєї діяльності. Він купив на південно-західній околиці міста ділянку землі в два з половиною гектари, що належала якомусь збанкрутілому фабрикантові, й влаштував там, — оскільки економічна ситуація сприяла таким планам, — великий сучасний гараж з бензозаправною станцією й транспортною конторою.

Якобс, безумовно, був не з тих, що розкидаються грішми; він непогано заробив за часів «Аннемарі» і завдяки своїй передбачливості не дуже постраждав під час девальвації. Але тут він би сам не справився. Хоч ділянку з просторою, трохи старомодною віллою Якобс купив відносно дешево, проте від його капіталу лишилось небагато. А головне ще тільки починалось: треба було збудувати гаражі, обладнати бензоколонки, придбати автомобілі. Якийсь час усе висіло на волосинці; але Якобс був упертий, і скоро всі зрозуміли, що він свого доб’ється. І він таки знайшов багатого компаньйона.