Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 143

Якобс підійшов до вікна, що виходило на задній двір, і вдав, ніби обшукує приміщення. Жалюзі, рами й шибки — все було побите й понівечене. З вікна було видно частину подвір’я. Крізь прозору завісу туману просвічувало оранжеве полум’я: очевидно, куля влучила в бочку з бензином. Це навело Якобса на непогану ідею. Він метнувся до дверей і зірвав з стіни вогнегасник. В цю мить у контору зайшов офіцер поліції з пістолетом у руках. Обличчя в нього було червоне, зрошене потом.

— Горить! — крикнув йому Якобс. — Дайте людей! — Він крутнувся і вискочив у вікно.

Ледве відчув він під ногами бетон подвір’я, як помчав з такою швидкістю, якої ніхто не міг би від нього сподіватись. До великого гаража було близько сотні метрів. Якобс задихався. Вогнегасник заважав йому, але так він увів в оману кількох поліцаїв, що інакше неодмінно затримали б його.

Біля гаража справді яскраво горіла бочка з бензином. Вона стояла в західному кутку подвір’я. Перед нею була канава, і стіна вогню, неначе потік лави, загородила шлях. Якобс оббіг цю стіну, мало не налетівши на якогось поліцая, що жваво розмахував руками, вскочив у гараж і кинувся до «крейслера». Це й була його мета, на нього покладав він — і не без підстав — свої надії.

Якобс сів у машину і натис стартер. «Ньюйоркер» стиха замурчав, як кішка біля теплої печі, і рушив з місця. Якобс вивів машину на подвір’я, досить повільно об’їхав вогненний потік і повів її вздовж гаражів східного ряду, повз контору. Все це забрало кілька секунд. Головний вхід загороджували дві поліцейські машини. У Якобса пересохло в роті. Він майже безшумно повернув понад бензоколонками до виїзних воріт. Поперек них стояв невеликий опель.

Якобс роздумував недовго. В такі моменти він умів блискавично приймати правильні рішення. Він дав задній хід. Сірий «крейслер» легко подався назад, як рись, що хоче взяти розгін перед вирішальним стрибком. Потім повільно ковзнув уперед. Машина слухалась найменшого руху Якобсової руки. Удар був легкий, майже беззвучний. Та ледве блискучий хромований буфер торкнувся кузова поліцейської машини, як Якобс до кінця натис педаль газу. «Ньюйоркер» тихо загарчав, дюйм за дюймом посуваючи опель убік.

Проїзд поступово розширювався, однак все ще був недостатньо широким. Якобс повторив маневр: він подав «крейслера» назад і знову переключив швидкість. Раптом пролунав крик. Пронизливо залився поліцейський свисток, і ззаду об кузов дзенькнула куля. Якобс злякався: у «крейслера» теж були гумові шини, і це, за висловом доктора Шерца, було його ахіллесовою п’ятою.

Якобс прищулив очі й утретє дав газ. Машина вагою мало не в дві тонни рвонулася вперед, ударила опель ще раз, з величезною силою відштовхнула його вбік і, зробивши крутий розворот вліво — аж шини завищали, — вилетіла на Потсдамське шосе. Обриси її розтанули в тумані.