Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 144

16

— Мій батько познайомився з Якобсом у роки війни. Потім довгий час він про нього нічого не чув, аж поки близький друг батька, адвокат доктор Шерц, не звів їх знову три роки тому. Якобс якраз шукав людину, яка фінансувала б його гараж. Він купив ділянку землі, геть-чисто витратився й сів на мілину. Тоді, невдовзі після девальвації, дістати кредит в банку було не так легко. Здається, він пропонував досить високі проценти, але батько чомусь вагався.

— Чому ж?

— Він щось прочув про Якобса, що саме, я не знаю. Певно, Якобс не здавався йому солідною діловою людиною. Він так і не пройнявся до нього повним довір’ям, хоча Якобс завжди вчасно сплачував проценти. Час від часу в батька знов оживали сумніви. Одного разу він сам відвідав гараж і, повернувшись, сказав мені: «Обличчя кількох працівників мені не сподобались». Я вважала тоді, що він перебільшує… Доктор Шерц і я, ми обоє переконували його в цьому. А виявилось, що він мав рацію.

— Так, ваш батько мав рацію, — сказав Александер, — в голові не вкладається, як міг він дозволити вам працювати тут.

— Саме тому й дозволив. Тобто частково тому. Спонукало в першу чергу те, що я втратила роботу, а тут…

— А де ви працювали?

— В одній фірмі конторських машин. Батько наполягав, щоб я вступила в університет, та мене це не приваблювало: я хотіла працювати. Закінчила курси й влаштувалася секретаркою. Згодом залишилась без роботи, а тут якраз нагодився доктор Шерц…

— Він часто бував у вас?

— Щотижня; вони з батьком друзі. Він запропонував влаштувати мене в гаражі «Зюд-вест», сказав, що таким чином ми вб’ємо двох зайців: я матиму роботу — до речі, платня в них вища, ніж я мала раніше, — а водночас зможу переконатися, що гараж — солідне підприємство. Тоді я розвіяла б останні сумніви батька.

— На словах це звучить добре. Зрештою, як і все, що говорить ця людина. Але які, власне, були в нього наміри?

— Про це можна тільки догадуватись, — промовила вона тихо. Губи її ворушилися десь біля самого його вуха. Александер згадав підслухану вчора розмову. Він починав дещо розуміти.

— Боббі Копш докучав мені значно більше. Шерц був обережнішим, — шепотіла Рут, — почав хитріше. Він, мабуть, сподівався, що я не помічу, які махінації провадяться в гаражі.

— Махінації! Це сказано надто м’яко. Тут займалися справами куди серйознішими. — Александер підтягнув угору ноги, бо холодна вода намочила його підошви.

— Так, він натякав на це. Може б, ви розповіли мені докладніше?

— Спочатку докінчіть ви, будь ласка.

— Я вже все розповіла. Коли я сказала Шерцу про те, що мені стало відомо, він повівся підло: видав мене Якобсу, і мене замкнули в підвалі. Решту ви знаєте.

— А ваш батько?

— Мені не хотілося б називати його імені.

— Я мав на увазі не ім’я, — сказав Александер, посміхаючись дещо вимушено, — але це свідчить, що ви не втратили надії вийти звідси. Я радий цьому.