Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 141

Шерц, який уже напам’ять знав оці підбадьорення, одразу кинув трубку, хоч почасти це сталося мимоволі, бо саме цієї миті щось просвистіло крізь вікно і врізалося в стелю. Посипався гіпс. Куля влучила в ніжку гіпсового амура, що розгорнув крила над люстрою. «Шеф стає балакучим, — подумав Шерц. — Це доказ того, наскільки небезпека змінює людей. Ну, а я лишусь у доброму настрої, навіть якщо штукатурка сипатиметься мені на голову…»

Зненацька рвучко відчинилися двері, і в кімнату вскочив замурзаний чоловік.

— Внизу вже поліція! — задихаючись, вигукнув він. — Ми вшиваємось!

Шерц підхопився. Він усвідомлював, що настав критичний момент. Якщо побіг один, побіжать усі; чого доброго, ще й перестріляють один одного, бо кожен намагатиметься пролізти в люк першим. Треба було запобігти паніці.

Він вискочив у коридор і щодуху побіг до сходів. На якусь мить у голові його майнула страшна думка: а може, поліція вже добралася до другого поверху, і шлях йому відрізано?..

На сходах було повно сльозоточивого газу. Сходини пливли перед очима. Він оступився, впав з усього розмаху і покотився вниз, стукаючись головою об поруччя. Зате враз опинився на другому поверсі.

Очманілий, він схопився на ноги. Фюїть — просвистіла куля. Посипались тріски і скалки дзеркала. В коридорі, що вів до кімнати для нарад, Шерц наткнувся на Йордана. Той безстрашно гасав по коридору, розмахуючи довгою ломакою.

— Всі повтікали! — з радісним збудженням вигукнув він, обдавши Шерца горілчаним перегаром. — Тільки Еріх лежить унизу, його клюнуло в живіт, хи-хи-хи…

— Щезни! — крикнув Шерц, якому раптом занудило; однак, він сам щез першим. Він прожогом кинувся до кімнати для нарад. Ете Йордан з щасливою п’яною посмішкою дивився йому вслід. «Тікай, тікай, боягузе, — думав він. — Я й сам їх затримаю! Жоден не пройде!»

Влетівши в кімнату, доктор Шерц зразу ж замкнув двері. Потім перевів дух і підійшов до каміна. З жалем глянувши на свій костюм, переступив низеньку решітку і, зігнувшись, поліз у камін. Люк був усередині каміна, і з кімнати його було важко помітити.

Це суперечило планам доктора Шерца. «Поліція знайде цю дірку хіба що за годину, — міркував він, — а це було б страшенно прикро».

Не довго думаючи, він скинув піджак і повісив його на камінну решітку. Потім, крекчучи, поліз у отвір. Це вимагало майже акробатичної спритності, йому довго не вдавалося протягти праву ногу. Він до краю напружив м’язи, і раптом його пронизав пекучий страх, йому уявилося, що судорога схопить його і він, безпомічний і беззбройний, потрапить до рук поліції. Проте все обійшлося. Він проліз у отвір.

Уже стоячи на драбині, доктор Шерц потяг рукав піджака і закріпив його так, що він, ніби простягнута рука, вказував на відхилений люк. «Маленький дороговказ для поліції до тебе, Руді Якобс!» — про себе сказав він і, намацуючи ногами щабель за щаблем, почав спускатися вузьким колодязем.

15

Якобс придумав, як звільнити руки: він затис трубку поліцейського телефону між плечем і вухом, як це роблять телефоністи. Та тільки-но він запалив нову сигарету, як задзвонив перший телефон.