Читать «Гараж пана Якобса» онлайн - страница 142

— Говорить зубний лікар Лоренц. Пан шеф? Дуже добре! Скажіть, будь ласка, пане Якобс, як там з моєю машиною? Ви обіцяли, що вона буде готова сьогодні в першій половині дня. Ви ж знаєте, «опель-олімпія»…

— Шановний пане, — буркнув бос, відчуваючи велику насолоду від того, що ніщо більше не зобов’язує його до ввічливості. — Ідіть під три чорти з своєю паскудною таратайкою. Мені не до неї… — і Якобс поклав трубку на стіл.

З подвір’я долинав тихий безперервний тріск. Раптом задзвонив поліцейський телефон; Якобс прислухався. З трубки першого телефону проривалися окремі сердиті слова. Це заважало йому; він узяв обценьки і перекусив шнур.

— Увага! — пролунало з поліцейського телефону. — Говорить криміналрат Горн. Усі поверхи вілли зайняті. Взято двох чоловік. Залишайтесь біля телефону, чекайте нових повідомлень.

Якобс ледве не вилаявся в трубку: його ніхто не сповістив, що поліція захопила віллу. Як швидко це сталося! Чи, може, ще спробувати викликати Шерца?

Та знову задеренчав дзвінок — другий телефон.

— Алло, шеф! Ідуть! Нас оточують! — У трубці чути було постріли, уривки слів, якісь нерозбірливі звуки. Якобс так і похолов: адже ці слова могла почути поліція в віллі. Та й взагалі усі ці телефони доводили його до нестями.

Після останнього тривожного повідомлення зв’язок з конторою, здавалося, перервався.

«Треба б подзвонити Джонні, — подумав Якобс, — спитати, чи він з усім впорався… та, мабуть, він давно вже пішов і телефон залило водою… хоч би двері там зачинили добре, бо…»

— Увага, увага! — почулося в трубці поліцейського телефону. — Говорить комісар Вольф. На другому поверсі вілли щойно виявлено потайний хід з драбиною…

Якобс помертвів, руки в нього затремтіли.

— В якій кімнаті? — спитав він і заплющив очі.

— У східній башті, — відповів комісар, який не міг знати, хто його питає. — Мабуть, бандити втекли цим ходом. Криміналрат Горн з двадцятьма чоловіками переслідує їх. На його думку, існує підземний зв’язок з конторою. Лишайтесь біля телефону, чекайте дальших повідомлень…

— Падло! — заревів Якобс. Він жбурнув трубку об стіну, скочив з місця і, схопивши стіл за дві ніжки, з дикою силою крутнув ним навколо себе. Всі телефони з гуркотом полетіли на підлогу. Секунд за п’ять він зупинився, майже заспокоєний, тільки широке, чисто виголене підборіддя ще злегка тремтіло. Безшумно, мов великий хижак, він пройшов у дальній куток кімнати, відкрив потайний люк і схилився до вузького темного колодязя. Звідти не долинало ані звука. «Прослизнути повз двадцятеро поліцаїв нема чого й думати, — вирішив він. — Хід завширшки всього метр, а подвір’я — п’ятдесят. Тут нічого роздумувати».

Якобс зірвався з місця, відчинив двері, пробрався через комірку, захаращену запасними частинами для автомашин, і швидко піднявся по сходах з підвалу. Як не дивно, він нітрохи не злякався, зустрівши двох поліцаїв.

— Унизу нема нікого, — сказав він і протиснувся мимо.

На першому поверсі все було перевернуто шкереберть. Лунали поодинокі постріли. На порозі троє поліцаїв в уніформі, стоячи навколішках, викручували руки одному з його вартових. Той виривався, репетуючи на все горло, і вони люто били його гумовими кийками, або, як їх офіційно називають, поліцейськими жезлами. Кілька шупо бігли на другий поверх; дехто поглядав на нього. Якобс підбадьорливо кивав усім. Костюм у нього не був ні надто гарний, ні поганий, щоб впадати у вічі. В такій великій операції всі учасники не можуть знати один одного. Все залежало від його поведінки.