Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 86

Вона збила попіл у срібну попільничку у формі заячої щелепи і мовила далі:

— Ясна річ, відважний мандрівниче, що без Татоша ти ніколи б не здолав дороги до мене. Але як ти без летючого коня хочеш вертатися назад? Чи ти збираєшся йти додому пішки, славний витязю? — вона ледь не розреготалася гостеві в обличчя.

Пинтя мовчав, не знаючи, що відповісти.

— А от я пропоную чесну оборудку: ти ставиш на кін Золотий батіг, який у тебе за сорочкою, а я — очі Кам’яного попа. А далі позмагаємось: хто переможе, той забирає все!

Її смарагдові очі засвітилися, наче свічки. Отаманові здалося, що вона зазирнула йому в саме серце.

— Ви ж любите ризикувати, пане розбійнику? — скидалося на те, що рудоволоса пані зараз його вкусить.

— І в чому ми будемо змагатись? — запитав Пинтя, ціпеніючи з жаху.

— А в що ви вмієте грати? У шахи? Нарди? Карти? Кості?

Пинтя лише заперечливо кивав головою, міркуючи, що чаклунка в таких грищах обкрутить його навкруг пальця.

— Я з чаклунками у герць не вступаю! Ви ще мені для сміху запропонуйте поєдинок на мечах чи кинджалах!

— Тоді, може, позагадуємо загадки? — вона розправила довгими пальцями своє густе мідне волосся.

— Ні! Гру буду вибирати я, — твердо мовив Пинтя і відразу згадав Прунслика і його дивне бажання під час їхнього знайомства. — Оскільки розбійники — це свого роду мисливці, влаштуємо полювання.

— Полювання? — здивувалася Ґанджі-баба. — На кого? На тебе? Чи, може, на мене?

— На Зеленого зайця! Якщо я його вполюю, то забираю очі Кам’яного попа. А якщо ні, то ви отримаєте Золотий батіг-корбач і Татоша. Але за умови, що вухатий під час гонів не покидатиме ваших володінь.

— Ха-ха! — заплескала в долоні господиня. — Як дотепно! Полювати на Зеленого зайця! Шкода, що мені не доведеться брати участь у ловах! Ох, я відвела б на ньому душу!

Пинтя згадав заляканий погляд вухатого в салатовому циліндрі і йому на мить навіть стало його шкода.

— Я згодна! — рвучко встала пані, пригасивши сигаретку в попільничці. — Завтра на світанку оголошуємо полювання на Зеленого зайця. Якщо до смерку ви його не принесете, то повертаєте мені Золотий корбач. — Вона мило осміхнулася: — А поки що ви — мій гість, тож прошу втішатися гостинністю. Ваші покої нагорі.

Ґанджі-баба ляснула пальцями — і на порозі виріс Зелений заєць.

— Відведіть нашого гостя в його кімнату, — мовила вона. — Зустрінемося за вечерею, розбійнику! О, ви підняли мій настрій і тепер мені знову невимовно гарно!

Щойно Пинтя зостався сам в опочивальні, як на нього накинувся білий щурисько.

— Цур мені! Пек мені! Порожня довбешко! — репетував Фаралампас, смикаючи себе за шерсть на голові. — Правду казав премудрий Соломон, що число дурнів безмежне! Але найбільший дурень — я, бо пустився в дорогу з таким шаленцем. Кого боги хочуть покарати, тому відбирають розум! Краще було викинутися на каменюки того голомозого чаклуна! Вже було б по всьому! Не даремно Гіпократ писав, що божевілля заразливе. Я починаю його набиратися від вас, як комар — крові. У мене нервовий напад! О-о-о!