Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 83

Звірята спокійно собі розгулювали, нітрохи не боячись прибульця. Вивірка навіть скочила розбійникові на плече, а олениця з оленятком підійшли впритул до прибульця і лизнули його долоні.

— Диво дивне! — чудувався Пинтя, адже очікував побачити царство знавіснілої Ґанджі-баби зовсім не таким. Може, він не туди забрів? Але ж Татош не міг помилитися!

За пишним садом стояла прегарна антична арка, обплетена виноградною лозою, що рясніла соковитими стиглими гронами. Збоку виднілася велика альтанка, а в глибині височів гарний ошатний двоповерховий будинок з червоним дахом і відкритим ґанком. Його не можна було назвати палацом, бо дім був невеликий і зроблений, вочевидь, з дерева. Але він був такий доладний, що його проста й чудова архітектура викликала захоплення. На галявині перед будинком чувся сміх. Пинтя, скрадаючись за осяйними деревами, висадженими в певному геометричному порядку, вирішив розвідати ситуацію.

Яким же було його здивування, коли він побачив дванадцять прекрасних дівчат у довгих сорочках із найтоншої прозорої тканини, які розважалися на чудовому зеленому моріжку, кидаючи в повітря великого синього м’яча. Вони були сповнені величної вроди, ніжної лагідності і благочестя, немовби зійшли на грішну землю з небесного раю. Лиш одна з них не брала участі у забаві. Вона сиділа оддалік і плела віночок.

— Церцерушка! — ледь не зойкнув уголос розбійник, відчуваючи, як пекучі пазурі втикаються в його серце. Навіть сліпий Фаралампас випхав з тайстри свого прецікавого носа. Адже стільки разів чув це ім’я від отамана! На щастя, Пинтю не розчули кралі, тож він міг стежити за ними далі, залігши в траві під крислатою яблунею.

Невдовзі повз дівчат прошкандибав молодик у червоному сюртуку, шитому золотом. Він тримав під пахвою чорного трикутного капелюха і сильно накульгував на праву ногу. Либонь, вона в нього була коротша. Щось було в ньому відразливе. Кульгавий видавався стурбованим чи переляканим чимось, бо раз у раз озирався. Дівчата не звертали на нього ані найменшої уваги. Видно, вони добре зналися.

Коли хлопець зник у будинку, за кілька хвилин на ґанок вийшла вродлива пані з довгим рудим волоссям. Усміхаючись, вона щось мовила дівчатам, далі плеснула в долоні, і за мить повітрулі почали обертатися на птахів і відлітати.

Коли красуні зникли, рудоволоса ще раз вдоволено усміхнулася, дивлячись просто на яблуньку, під якою затаївся легінь, і незабаром зайшла до будинку.

Бачачи, що нікого поблизу нема, розбійник почав перебігати від дерева до дерева поближче до чепурної будівлі. На щастя, тут не тримали собак, і він лишався непоміченим.

— А яка на вигляд Ґанджі-баба, друже? — зашепотів розбійник до Фаралампаса, шкодуючи, що не розпитав про це раніше Татоша. Адже гадав, що впізнає таку знамениту чаклунку одразу.

— Не знаю, — зітхнув учений щур. — Мені не траплявся її опис. Та навіть найпрекрасніша з мавп — потвора! Єдине пригадую, що їй тепер сімсот сімдесят сім років.

— Он як! Старезна як світ, — свиснув Пинтя. — А хто тоді ця пані з огнистим волоссям?

Але Фаралампас не мав, що йому відповісти. Пинтя вирішив заглянути у вікна. Але щойно він вибіг із затінку дерев на відкритий простір, як відчинилися двері і на ґанок вийшов кумедний тип у зеленому сюртуку зі срібними ґудзиками, що одягав на довгі білі вуха салатовий циліндр. Вони втупилися поглядами один в одного і на мить застигли. Обидва були заскочені несподіваною зустріччю і не знали, як відреагувати. Пинтя від того, що його так прикро виявили, а Зелений заєць — що побачив невідомого саме тут.