Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 76

— А для чого нам приятелювати із Заклятим містом? — поцікавилася мати.

— Як то для чого? — усміхнувся Пинтя. — Ви їх охоронятимете від ворогів, а вони вас за це годуватимуть!

— Пампухами? — зіронізував батько.

— А ви їх колись їли? Знаєте, яка смакота?

По блискучих драконячих очах розбійник зрозумів, що досяг мети. Сумнів був посіяний і рано чи пізно він мав дати врожай.

— А де наш маленький онучок? — засовалася від нетерпіння мати.

— Спочатку карту! — простяг правицю розбійник.

— А для чого вона тобі? — втомлено прорік старий дракон.

— Хочу помститися Ґанджі-бабі за смерть свого кума Шарканя!

— Старий, дай йому те, що він просить! Ми ж і так уже далі Скляної гори не спроможні літати! — втрутилася у розмову мати.

— Тату! — заблагали сини. — Смерть нашого брата мусить бути відплачена!

— Ет, робіть, що знаєте! — розчаровано махнув хвостом батько. На його очах руйнувався тисячолітній світ, і він раптом утратив до всього інтерес. — Ви ж знаєте, де вона зберігається!

Середній брат різко махнув крильми і вилетів із зали. За кілька хвилин він повернувся, тримаючи в пазурах скручену шкіряну потерту мапу.

Пинтя розгорнув її на прозорій підлозі і вперше людське око побачило славнозвісну карту драконів. Шлях до країни Кам’яного попа був відкритий.

Розділ 22. КАМ’ЯНИЙ ГОСПОДАР

Вони летіли вже півдня, і Татош занепав на силі. Пинтя й сам увесь час куняв і раз мало не вихилився з сідла і не полетів стрімголов додолу. Він попросив Фаралампаса, аби той їм щось оповідав про місцини, над якими вони пролітали, щоб відганяти дрімоту. Але щурик боявся навіть носа виткнути з тайстри.

— Я мушу напитися води! — проказав охриплим голосом Татош і почав знижуватися. Під ними стрічкою вилася невеличка річечка, заросла чагарями.

— Де ми? — Пинтя почав розглядати мапу.

— На кордоні Шовкової держави і Царства песиголовців, — відповів Татош. — Тут ще можемо трохи перепочити.

Шовкова держава була найбільшою країною Закрайсвіття. Майже увесь цей час мандрівники пролітали над нею. Вона мала чимало квітучих міст і поселень. Та найбільше їх було зосереджено в центрі — у мальовничих оазах. Натомість по околицях був незалюднений простір. З боку Заклятого міста шовковитяни селитися боялись, бо остерігалися драконів. З боку Царства песиголовців теж ніхто не хотів жити, не довіряючи войовничим сусідам.

Тут карбували золоті монети із зображенням сонця, а не троянди, як це з давніх-давен заведено у Заклятому місті. І в цьому не було нічого дивного, бо Шовкова держава розкинулася значно південніше і мала інший клімат і ландшафти. Тут майже не було лісів. Натомість куди не кинь око — простягався степ. Шовковитяни були мирними поселянами. Вони розводили худобу, а там, де могли зрошувати землі, вирощували хліб, овочі та фрукти. І лише грізні вороги: дракони та песиголовці змушували їх носити зброю. їхнє військо було численне і дисципліноване. Кожен шовковитянин мав удома меча, шаблю чи лука. І за якусь годину-дві від наказу царя Кірона воєвода міг повести до бою величезне військо.