Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 73

— Невже він сподівається, що ми братимемо його в полон? — зареготав батько. — Боже мій, як ми вже давно не їли м’яса!

І це була суща правда. Після того, як долина цілком обезлюдніла, а мешканці Заклятого міста поховалися в Ратуші чи повтікали до Шовкової держави, драконам доводилося. сутужно. Ще певний час вони полювали на дрібну звірину, але сили їхні танули з кожним днем. Щодня мати скорочувала родинний раціон — доїдали останні припаси на чорний день. За кілька днів мала настати біда: суцільне спустошення комори. Аж тут сама пожива летіла до їхній рук, та ще й яка: вершник із цілим конем. Цього за ощадливого харчування могло вистачити драконам бодай на тиждень.

— Ти хочеш битися чи миритися? — запитав середній син, на боці якого червонів рубець від Вогняного корбача. Середульший вирізнявся в родині найменшою войовничістю. А може, відіграв свою роль і пекучий, мов полум’я, батіг, про що старші дракони ще не відали.

— Я прийшов до вас із миром, — загукав Пинтя.

Змії очманіли. Бо з такими словами до них ще ніхто

не звертався. Досі від драконів тільки оборонялися. Причому боротьба була не на життя, а на смерть.

— Це якась хитрість, тату! — не повірив старший син, обминаючи Татоша збоку. — Він слабак і хоче викрутитися!

— Неправда, у нього є небезпечна зброя, — показав свій поранений бік середульший. — Вона пече, мов вогонь.

Почувши це, Пинтя ляснув натаєм над головою, і вогняна петля зблиснула під хмарами.

— Це якийсь чаклун! — мовила драконяча мати, облітаючи незваного гостя зліва. — Даймо йому спокій! Досить із нас смерті малого Шарканя.

— Це слуга Ґанджі-баби, — роз’ятрювався батько. — Тільки в неї є летючий кінь. Хіба ти не хочеш помститися за смерть нашого синочка?

Він дихнув таким полум’ям на розбійника, що в того обгоріло пірце на капелюху.

— Але й лайдаки ці дракони! — лайнувся стиха отаман, розплющуючи очі. — Живцем запечуть! — А далі голосно загукав до крилатих ящурів: — Іменем вашого сина Шарканя, спиніться! Я маю вам мовити щось важливе!

— Що це за один? — перепитала дракониха. — Може, він справді щось відає?

У ній почали брати гору материнські почуття і суто жіноча цікавість.

— Гаразд, — насупився старший змій, — послухаємо і твою брехню!

Вони підлетіли ближче і взяли розбійника в коло. Тепер він був цілком у їхній владі, і дракони заспокоїлися.

— Я все вам розкажу там — показав Пинтя батогом на хмари, що нависали над ним. — У вашій господі!

— Ще жодна істота не бувала в нашому палаці! — незворушно мовив голова родини. — Чому саме твоя нога має туди ступити?

— Тому що… — запнувся парубійко, — я… ваш родич.

— От брехло! — обурився старший брат.

— Добре, лети за нами! — несподівано погодився батько. Видно Пинтева нахабність і рішучість його заінтригували. До того ж відпала потреба у разі чого тягти м’ясо на собі. Адже м’ясо саме захотіло прилетіти до їхнього палацу.

Дракони вишикувалися у ромб, у центрі якого опинився Татош, і, змахнувши сильними шорсткими крильми, протаранили хмари. Це було нескладно — мов пройти крізь туман. Ще мить — і обрій внизу сховався за непроглядну імлу.