Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 71

— Але ж вони нас зжеруть, як засмажених голуб’ят!

— У тебе є Вогняний батіг-корбач.

Пинтя задумався. Чотири дракони, які живуть на Скляній горі, і він один, хай навіть із вогняним натаєм і на чарівному коні. Все одно перемогти їх буде навряд чи можливо.

— Що ж, — мовив отаман, — двом смертям не бути, а одної — не минути. Я маю для летючих гадів серйозний аргумент.

Він вивів Татоша на порожню площу, по якій гучно зацокотіли копита. Далі скочив у сідло, сягнув рукою у кінське вухо і витягнув звідти Вогняний корбач. Після першого ляскоту, що прозвучав, як грім, Фаралампас випхав носа з торби і заволав:

— Так, пане розбійнику, відвезіть мене додому! Я не маю дяки більше нікуди з вами потикатися! Ви мене приб’єте! Хто жаліє поганих людей, той шкодить добрим!

— Але ти нам потрібен! Тож терпи, брате! Хто терпить, той буде жити! — не погодився Пинтя і ляснув батогом удруге.

Другий удар грому в погожу днину привернув увагу весільних гостей, які вже вирішили, що салютують гармати, і поприлипали до вікон, відчинених просто на майдан перед Ратушею. Коли ж у Татоша виросли дванадцять ніг і він піднявся над бруківкою, це викликало захоплення у городян.

— Татош! — здивовано переглядалися вони. — Це ж кінь самої Ґанджі-баби!

Але за мить настрій юрби змінився:

— Йой, вона нам жорстоко помститься! Що робить цей шалений чужинець? Хай швидше залишає наше місто! Нехай негайно забирається геть! Він знавіснів! Хай ушивається під три чорти! Чому мовчить король? Держава в небезпеці!

Збентежений Урбан III німував, бо не знав, що чинити. Гостинність і людська вдячність за визволення від злих чарів єдиної спадкоємиці боролися в ньому у цю хвилю з турботою за власне місто. Він добре знав, що Ґанджі-баба нікому не пробачить викрадення Татоша. А тут ще якийсь нахаба підніс їм у скриньці гадюку. Це все настрашило короля. Він згадав, що саме так утратив доньку. Тоді невідомий теж подарував принцесі золоту стрілку, що уколола її в палець. Після того Геремія почала чорніти і невдовзі померла.

Аж тут ударили два вистріли зі святкових гармат, що стояли на надбрамній вежі при в’їзді до міста. І кольорове блискуче конфетті пурхнуло в небо, осипаючи вершника на крилатому коні, що вже здійнявся в повітря. Це було, далебі, невимовно казково. Підданці Заклятого міста зачаровано задирали голови догори, повідкривавши роти від незабутнього видовища.

Та Пинтя вже прийняв рішення замість короля, кидаючи черговий виклик долі. Він зробив над майданом прощальне коло і подався напрямки до Скляної гори. Коли це побачили мешканці Заклятого міста, то голосно зойкнули вдруге й почали одразу зачиняти віконниці в Ратуші. Адже зараз тут з’являться розлючені дракони. Цей розбійник явно несповна розуму або бажає лиха їхньому місту.

За польотом Пинті на Татошеві спостерігав ще один типус. Він ховався неподалік за відчиненою віконницею порожнього будиночка із синім дахом.

— Gratias! — мовив він і зняв свого старомодного салатового циліндра, з якого випнулися двоє довгих зелених вух. — Нарешті я тебе знайшов!