Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 72

З підкладки капелюха він витяг картату хустинку і витер спітніле чоло. У людському костюмі Зеленому зайцю було незручно. Його все тиснуло і натирало.

Пинтя ж прощався поглядом із Заклятим містом, яке згори мало надзвичайно доладний вигляд. Кольорові дахи його будиночків мінилися веселкою. Якби ж то така довершеність панувала і всередині них! Але ж ні, місто жило страхами. Чи заживе воно колись знову безпечним і безтурботним життям? Адже в ньому мешкають такі гарні, працьовиті і щедрі люди!

Однак роздуми отамана перервали хмари, до яких вони наближалися. Скляна гора здіймалася круто вгору під гострим кутом. Вершина її була схована в піднебессі.

Аж тут із хмаровиння кулею вилетів дракон із двома головами. Побачивши неподалік верхівця на коні, він аж перекрутився в повітрі від подиву. Далі зметикував, що здобич сама летить йому до рота, радісно усміхнувся і кинувся за Татошем.

— Дракони маневровіші за мене, — гукнув кінь, повернувши голову до Пинті. — Ми не втечемо! Треба приймати бій!

Тоді розбійник розвернув Татоша, аби зустріти нападника, і коли змій наблизився, шмагонув його Вогняним батогом. Дракон завив від болю й несподіванки, а на його смарагдовому тілі набрякла червона смуга, начебто хтось подряпав його цвяхом. Дві драконячі голови випустили в Пинтю стовп полум’я, і парубійко відчув, як обсмалився його чуб.

— Гей-го, так ми довго не протримаємось, — похитав головою опришок.

Він помітив, що внизу за поєдинком спостерігають мешканці Заклятого міста, які з такої висоти здавалися крихітними кузьками. І хоча вони переполошилися за своє майбуття, проте щиро вболівали за перемогу безстрашного визволителя принцеси Геремії.

Тим часом дракон і Пинтя, кружляючи попід хмарами, вибирали найвигіднішу позицію для наступного нападу. Аж тут згори, наче стріли, шугнули ще три смарагдові масивні тіні. Це були батько, мати і старший брат Шарканя. Вони почули зойк пораненого і прожогом кинулися на поміч. До того ж старші дракони мали по три голови і були значно більші за своїх дітей. Певно, тому, що дракони ростуть довго — до ста років.

Опинившись поміж чотирьох літаючих зміїв, які у будь-який момент могли атакувати його з різних сторін одночасно, Пинтя зрозумів, що поєдинок програно. Він дістав білого щура й почав розмахувати ним, тримаючи за хвіст. Пацюк доп’яв, що відбувається щось дуже лихе, але, на щастя, не бачив ні драконячих зубатих пащек, ні висоти, на якій із ним виробляють складні акробатичні трюки. Інакше одразу вмер би з переляку.

Розділ 21. КАРТА ДРАКОНІВ

Пинтя вирішив викинути білий прапор і дуже сподівався, що змії зрозуміють це неписане правило будь-якої війни, що означало — «здаюся на милість переможця». Оскільки нічого білого, окрім сорочки й ногавиць, на ньому не було, а часу й можливості їх знімати — теж, довелося скористатися військовою хитрістю.

— Що робить цей недоумок? — запитав найстарший дракон, який через поважні літа вже недобачав.

— Розмахує чимось білим, — відказав старший син, шугаючи різко додолу, аби напасти на Татоша знизу.