Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 63
Олександр Гаврош
— Несила терпіти!
— Розчаклуйте їх!
— Зробіть хоч що-небудь! — обурені жінки мало не розтягли Пинтю своїми сильними руками на шматки.
Король негайно поліз драбиною нагору. За ним почали підійматися перший міністр, Прунслик і принцеса Геремія, що пропустила свого нареченого наперед, подалі від несподіваної загрози.
Один Пинтя стояв на місці, схоплений десятками жіночих рук.
— А він гарненький! — раптом мовила одна з мешканок підземного міста, і всі довкола зареготали.
— Може, роздягнемо його про всяк випадок? — докинула інша.
— А раптом хтось із нас йому сподобається? — агресивність жінок змінилася на грайливість.
— Поцілуй мене, вусатенький! — крикнула білява молодиця.
Але наперед вийшла Рузя з черпаком, і всі вмовкли.
— А якби це був ваш коханий і до нього так чіплялися б інші, вам би це сподобалось? — грізно мовила вона.
Жінки важко зітхнули.
— Я обіцяю вам, — зітхнув Пинтя, — зробити все, що в моїх силах.
Він згадав про своїх закам’янілих побратимів — Молибога і Кудлоша, які непорушно стовбичили тепер у Галереї героїв. І зрозумів, що не зможе покинути Закрайсвіття, поки їх не розчаклує. Інакше це буде не по-опришківськи. «Сам умирай, а товариша виручай», — згадав він старе розбійницьке правило.
— Хай мені язик усохне, коли брешу. Присягаю вам, що не вернуся додому, поки…
Завершення його клятви жіноцтво не почуло, бо схопило його на руки й почало підкидати вгору. Король із почетом здивовано зиркали на цю тріумфальну сцену, стоячи на драбині.
— Нарешті вони зрозуміли, з ким мають справу! — втішено прорік правитель Заклятого міста і віддав наказ негайно готувати весілля. — їх прислало нам саме небо.
Зрештою, Урбан III був близький до істини, зважаючи, що до Заклятого міста Пинтю з друзями привело саме прохання повітрулі.
— Цей нетяга заслуговує на титул герцога, — кивнув король Іношу.
— Або міцної шибениці, — відказав той у поштивому поклоні.
Гучний гамір змусив відірватися від писання літню пані в зеленому капелюшку зі срібною пряжкою, що сиділа наприкінці зали і ні на що не реагувала. Помітивши краєм ока підлітання до стелі невідомого, вона поправила окуляри на носі і підійшла до юрби.
— Прунслику! — раптом гойкнула вона і розкрила руки для обіймів. — Чого сидиш, наче міхом прибитий, гульвісо! Де ти заблудив, лобуряко?
— Тітонько! Я все поясню! — відізвався мисливець, але принцеса його не відпустила.
Так, це була вона — власниця найбільшої книгозбірні у Заклятому місті, яку, скориставшись відсутністю господині, успішно знищував вчений пацюк. Почувши знайомий голос, Фаралампас ще глибше забився в тайстру. Тітонька Пудермантель, опинившись у підземному царстві без улюблених книжок і зневажаючи усяку нерозумову працю, оголосила бойкот підземному режиму. Але потім вигадала собі працю для душі і почала писати перший літопис Заклятого міста. Це припало королеві до вподоби, і тітоньку більше ніхто не чіпав.
Переживши легке запаморочення від підкидань, Пинтя став міркувати, як діяти далі. На щастя, білий пацюк під час підкидальних кульбітів з торби не випав, хоча йому на півгодинки теж стало зле. Як тільки йому полегшало, розбійник вирішив з ним порадитися.