Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 31

— Ти що, двоногий, здумав мене обманути? — розгнівався змій і так дихнув полум’ям на бідолашного мисливця, що в того аж повіки обгоріли. — Я нікого не бачу, окрім бичиська, який буцає своєю дурною довбешкою дерево! Начувайся, поганцю!

— Я, тойво, н-не зумисне! — верещав Прунслик. — Вони тут були! Слово честі!

— От і вір після цього людиськам! — роззлощувався дракон, і, зробивши кілька потужних змахів крильми, почав здійматися вгору, міркуючи на тему «Що таке людина і як низько вона може впасти».

— Шаркань! — здогадався Пинтя, пильно вдивляючись у небесних прибульців. — А це Прунслик! Бігме, це він, наша ранкова пропажа! Вони прийшли нас порятувати, Кудлоше! Мабуть, їм калічки сказали про нас, дай Боже їм здоров’я! — здогадався отаман. — Але чому вони відлітають?!

— Бо вони нас не бачать! — загавкав пес.

— Тоді слухай мій наказ: всім негайно додолу і влаштовуємо показову гонитву на виживання. Такого шансу в нас більше не буде.

Бик аж присів із несподіванки, коли побачив перед собою одразу двох кривдників, та ще й з того дерева, яке він не чіпав. Він пустився гасати за ними, але втікачі вправно ухилялися від його смертельних рогів, передаючи один одному естафету небезпечного поєдинку. При цьому вони видавали всі звуки, на які були здатні. Галасували, свистіли, гавкали, співали, час від часу глипаючи на небо, чи близько вже підмога, бо всі ці веселощі могли закінчитися в один момент розпоротим черевом чи розтрощеними грудьми.

Молибог довго зважував, як допомогти приятелям. У ньому, як у відважному воїні, йшла запекла боротьба між почуттям обов’язку та військовою доцільністю. Адже внизу він ставав легкою здобиччю для бугая. У той же час виходило, наче латник ховається за спинами товаришів. Вони щомиті ризикують життям, а він відлежується на соснині. Тож Мандрівний вояк прийняв рішення, на яке тільки й може наважитися справжній лицар.

Але тут дракон знову почав знижуватись. Прунслик таки виконав свою важливу місію у цій рятівній операції. Він помітив колотнечу на галявині і тим врятував свою, здавалося, вже назавжди втрачену честь. Ба більше, він ще й приземлився як вправний парашутист. При самій землі зробив останню, але відчайдушну спробу звільнитися з драконячих пазурів — і міцна тканина його мисливської куртки не витримала й гучно тріснула. Прунслик з радісним криком звалився в траву, а бик зі здивуванням помітив, що на його територію висаджується повітряний десант.

Та він не довго міркував, бо Шаркань вхопив його двома лапами за роги і став щодуху бити своїми могутніми крилами, силкуючись піднятися в небо. Поволі-поволі він підіймав мідну тушу вгору, поки нарешті цілком не відірвав її від землі. Бик перелякано мукнув, не розуміючи, що робиться. Тепер він був зовсім не страшний. Ще мить тому грізний і нещадний володар Мідної хащі тепер мав безпорадний і приречений вигляд. Раптом він рвонувся з лап дракона — чи то з переляку, чи то від злоби. А оскільки метал — це все ж не живе тіло, то мідні роги ковзнули в пазурях Шарканя, якими він натужно старався втримати цю могутню вагу. На червоних рогах бика лишалися глибокі борозни від Шарканевих кігтів, пазурі стиралися в порох, але важка туша невмолимо виривалася додолу.