Читать «Серце гарпії» онлайн - страница 20

— Немиро-ович… — зітхнувши, сповіщає він. — Що ж… сідайте. Подивимось на вас.

Абітурієнтка знаходить місце за першою партою. Молодичка заглядає до паперів, тоді, озирнувшись на даму, починає допит.

— Ваше вступне есе викликає кілька запитань, — підібгавши губи, мовить вона. — Ви пишете, що захоплюєтесь іноземними мовами і плануєте поглибити свої знання в університеті. Втім, можна бачити, що в школі ви брали участь в олімпіадах не з мов, а з… географії. Чи не суперечить це вашому твердженню?

Яка вона старанна, зітхає собі Ярка, он аж вперед нахилилася спересердя.

— Маєте рацію, — відказує вона. — В дитинстві важко зрозуміти, до чого тягне найбільше. Але, ймовірно, саме інтерес до інших земель врешті викликав зацікавлення іноземними мовами.

Молодичка зводить брову, коротко гмукає.

— В дитинстві… — усміхається старенька. — А ви більше не вважаєте себе дитиною?

Ой-ой, бентежиться Ярка. Ось і перевірка на «пикатість». Вона точно знає, коли саме завершилось її дитинство, але як то пояснити стороннім людям — та і чи варто пояснювати?

Ярка сліпуче усміхається у відповідь.

— Сподіваюся бути дитиною завжди — в тому, що стосується потягу до нового.

Старенька киває поблажливо.

— Ваші успіхи в математиці — теж нове надбання? — цікавиться дядечко. — Чи відомо вам, що ваші бали з мови менші, аніж з математики?

— Правда? — муркає абітурієнтка. Їй здавалося, з мовами було все гаразд.

— Рахувати любите, авжеж? — не вщухає дядько. — Може, скажете, то власне копіткий підрахунок індексу інфляції викликав у вас інтерес до інших земель?

О, то він — жартівник, тішиться Ярка. Бундючна дама, що досі не сказала ні слова, дратівливо кривиться. Ага.

— Може… — киває абітурієнтка. — Але, коли я й рахувала, то швидше здачу покупцям на ринку. Допомагала матері, коли вона втратила роботу.

Дядькове лице трохи довшає.

— То вам би тоді в торговий інститут — не в педагогічний…

Ярка виструнчується.

— Ні. Продавців і без мене достатньо. Я бачила, як художники… як викладачі ідуть торгувати. Я бачила, як через те руйнуються сім’ї. А діти не мають на кого покластися… Так не повинно бути Хіба ні? Я знаю… часом вчитель — єдиний місточок до майбутнього. І я хочу бути вчителем. Я хочу бути… таким місточком.

Краєм ока Ярка бачить, як зітхає схвильовано бундючна дама. Ярка не додивляється — опускає очі, мовби й сама страх як зворушена. Лише бачить за хвильку, як дама киває до колег.

— Гаразд. Можете йти, — стиха мовить молодичка.

Ярка швидкує на двір і бачить із радістю, що Михайло і далі там — такий легкий і світлий опісля того похмурого замку.

— Мордували? — питається спочутливо.

— Ой-ой, мордували… — удавано схлипує абітурієнтка. — Але я так і не зізналася, де зарито кулемет!

Михайло сміється.

— Оце молодець, він тобі знадобиться! Знаєш, які тут сесії!

Ярка і собі радіє. Довкіл них зненацька якось гуртуються інші претенденти, і розмова стає загальною, поширюючи нервові веселощі серед змучених потерпаннями вступників. Михайло, втім, лишається поряд, і від того Ярка почувається замало не осердям світу.