Читать «Серце гарпії» онлайн - страница 12

Нарешті, западають сутінки, і Ярка збирається назад до хати. «Дев’ятки» при хвіртці немає, зате з літньої кухні чути голос і принадний дух печені. Від того духу в Ярки одразу ж зрадливо муркає в животі, але голос — от що насправді її приголомшує, змусивши завмерти замало не на манір «морської фігури». То був дівочий спів, а пісня — не така й хитромудра: про те, як саме слід садовити капусту. Хіба от, чомусь, французькою. Гостя мимохіть торкає хвіртку, і спів уривається.

Заходити чи ні, гадає Ярка. Хто це тут? Пощо в цій хаті? Невже її так швидко знайшли? Утім, якби так, навряд чи зустрічали би хлібом-сіллю, та ще й піснею про капусту… Ковтнувши холодну слину, Ярка наважується увійти.

З літньої кухні одразу ж визирає дівчина — ні, молода жінка в джинсах і фартушку. Ярці вона була цілком незнайома, та і лякливий погляд, непевна манера виказували не погонця, а вже радше гнаного.

— Хто ви? — холодно мовить Ярка.

Незнайомка всміхається, водночас жалібно зводячи брови. Вибачається, мовби.

— Галя… — тихо каже вона. — Никанора невістка. Я у вас тут прибрала трохи… Ну а що ми вас так негарно зустріли… то я подумала, хай хоч вечерю зготую…

Чого це вона так говорить? — чудується Ярка. Ну а втім, після тої пісеньки — чого уже дивуватися…

— Гостюєте в нього?

— Н-ні… — затинаючись, відказує Галя. — Я — ні… Це він якраз — в місті… А я тут живу.

Хе, думає Ярка, але у Вістовому вже, далебі, дві брехухи!

— Гаразд… — усміхається вона. — Але свекор ваш, я бачу, не в тім’я битий! Швидко знайшов, кого до роботи приставити! Гроші, до речі, вам передати?

Галя киває, нині усміх її вже не такий жалібний.

— Ага… Він сказав, мусить до міста їхати. І то бігом… бо ніби до лікаря. І чого б то так раптом?..

Погляди їхні перетинаються на мить; Ярка пхекає байдуже, смикнувши плечима.

— Гляну до вечері, — покірливо каже Галя.

Ярка йде за нею та притуляється на ослінчику, стежачи за роботою. Галя — поворотка, чорнокоса, гарненька — лише от темні тіні має довкіл очей, та і стан похилений від утоми… Цікаво, яке ж то лихо загнало її до цієї богоспасенної місцини? Та, мовби відгукуючись на Ярчині роздуми, обертається від плити.

— Ви ж… рибу з картоплею будете?

— Та давай вже на «ти», — мовить Ярка. — Я ж, певно, молодша.

Галя зиркає нерішуче.

— А… Добре.

За хвильку виставляє на стіл тарілку зі смаженою рибою та молодою картоплею. Ярка підступає ближче.