Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 77
Дорота Тераковська
— Ти знаєш таке закляття? — спитала Панянка у Чарівниці.
— Ох, звісно, але я ним не скористаюсь. Ти сама чула, що їхні ходи не виведуть нас надвір.
— Але це завжди
— Я цього не робитиму. Кожна з нас, Чарівниць, має право впродовж цілого свого життя тричі вдатись до магічних перетворень, щоб врятувати себе. А я вже встигла використати всі три рази. Отож себе врятувати вже не можу, і саме міркую, як бути з тобою.
— То чому ти відмовилась взяти одну можливість перетворення у своєї сестри, Другої Чарівниці? Я це чудово пам’ятаю! — вибухнула Панянка.
— Бо вона повинна мати такі самі шанси, як я, — відповіла холодно Чарівниця.
— А ти не думаєш, що я сама могла би перетворитись на щура і вийти через щурячі ходи десь у Ратуші, а потім вибратись назовні?
— Могла би, — підтвердила Чарівниця. — Але не можна знати напевно, чи ти була би здатна відчарувати себе назад. Бачиш, коли загрожує
— Але чому?!
— Наші чари з’явились тисячі років тому, щоб з їхньою допомогою чинити добро іншим. Такими були також традиції Академії, її учениці виховувались саме такими. Там також навчали — згідно з тисячолітнім досвідом, що чари, які використовуються лише для власної користі, часто підводять. Отож є ризик, що ти залишишся у подобі щура до кінця життя, бо досі тобі не випало нагоди сплатити Великій Магії свій борг, чинячи щось добре іншим. Мене з тобою не буде — а тільки я могла би тебе відчарувати, бо я робила би це не задля власної вигоди, а задля тебе. Ти це розумієш?
— З такої магії жодної користі! Вона тупа й безглузда! — прошипіла Панянка, а щурик, якого вона весь час тримала у руках, раптом вкусив її за палець.
— Ти що робиш? — розгнівано вигукнула вона і кинула маленьке звірятко на землю.
— Я відчув, що у тобі багато зла, і боявся, що ти мені щось заподієш, — відповів щурик. — А ти кинула мене на землю, і, здається, вивихнула мені пальчик на задній лапці. Це боляче…
— Забирайся нарешті геть, — нетерпляче мовила Панянка.
Чарівниця, дивлячись на свою вихованку, звела брови і мовчки кинула на землю половину своєї вечірньої скибки хліба, яка досі лежала у неї в кишені. Щурик жадібно схопив її і побіг підземним ходом у свою нірку.
— Ти надто легко і необачно піддаєшся гніву, — застерегла Панянку Чарівниця. — І твій гнів вихлюпується не на винних, а на випадкових істот. Ти повинна це змінити, — додала вона суворо.
— Якщо перед смертю встигну, — муркнула Панянка у відповідь.
— Я пошлю щурика розвідати, які у Загарбників щодо нас плани, — прошепотіла Чарівниця і покликала сіре звірятко чарівним закляттям.
Щурик прибіг і завмер вичікувально на двох лапках, впившись у Чарівницю своїми чорними очицями, схожими на дві намистини.
— Скажи, хтось із твоїх братів і сестер знає людську мову? — спитала.