Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 78

— Еге ж. Сестриця Уймкс. Вона сидить у тутешній кухні, тож вивчила їхню мову.

— Ти міг би попросити її підслухати, що Загарбники кажуть про нашу майбутню долю?

— Для тебе радо це вчиню, шановна пані. Бачу, що ти любиш і шануєш усіх живих істот, не лише свій людський вид, — відповів щурик, водночас зиркаючи скоса на Панянку.

Коли щурик зник, Чарівниця спитала свою вихованку:

— І що, чогось варта була твоя злість, яку ти вихлюпнула на безневинне звірятко? Цей щур твого прохання ніколи би не виконав, а моє охоче виконує.

— Якби він не виконав мого прохання, я би його покарала. Перетворила би його… перетворила би його на блощицю!

— І чого б ти досягнула цим перетворенням? Після такого ніхто з його братів чи сестер не приніс би тобі жодних звісток.

Панянка на мить змовкла, а потім шепнула неохоче:

— Ти правду кажеш. Мені самій не подобається те, що я зробила.

Вузькі вуста Чарівниці ледь помітно усміхнулися. Вона полегшено зітхнула, однак повздовжня зморшка, що перетнула її чоло, не розгладилась. Чарівниця міркувала над тим, як врятувати свою вихованку. Для себе вже не бачила жодного шансу, окрім Великої Таємниці Чарівниць, але вона починала діяти лише у полум’ї багаття.

— Не можу повірити в те, що ти розповідала про заборони і святі Закони Магії, — раптом озвалась Панянка. — Адже одного разу, коли я ще була з твоєю другою Сестрою, я перетворилась на кицьку і без жодних труднощів повернула собі подобу людини.

— Мабуть, тобі тоді не загрожувала справді велика небезпека, — відповіла Чарівниця. — І я не раджу тобі робити це вдруге, особливо тоді, коли жодної з нас біля тебе не буде. Навіть якби ти перетворилась на щура і бігла не знати як швидко, ти би не добігла до Високих Гір до заходу сонця. Сама знаєш, що після того ти би назавжди залишилась щуром. Я от все думаю, що можу для тебе зробити. Так, щоб це було і мудро, і безпечно.

— Тоді думай. Я теж над цим голову ламаю. І все-таки я би хотіла нас обох визволити з цієї темниці. Бажано до того, як стане запізно.

— Може, ти мене любиш? — усміхнулася Чарівниця.

— Мабуть, так, я про це не думала, — відповіла вихованка, не зауваживши, як пересмикнулось обличчя Опікунки. — Проте відчуваю, що ти мені ще будеш потрібна. Я не можу тебе втратити.

— Перепочиньмо трохи. Якийсь час у нас ще є, — кинула Чарівниця і сіла в кутку похмурої комірчини. Запала довга мовчанка. За годину почулось делікатне шкряботіння кігтиків, і перед Чарівницею з’явилось двоє щурів.

— Це моя сестра Уймкс, — мовив більший зі щурів. — Вона розповість тобі, що їй вдалося почути.

— Ох, пані, — охоче залебеділа щуриха. — Я чула від мого брата, що ти знаєш нашу мову, отож, здається, ти справді Чарівниця. Понад тисячу років традиція свідчить, що Чарівниці ніколи не завдали кривди жодній тварині. Навпаки, вони їм допомагали при потребі. Тому дійшла висновку: ота інша людська істота — не Чарівниця…

— Це правда, — згодилась Чарівниця.

— Якби вона була Чарівницею, то ніколи не кинула би нашого брата на землю так, що він побив собі задні лапки, — вела далі Уймкс. — А раз вона не чарівниця, а лише людська істота, сповнена слабкостей і вад, тож ми з братом вибачаємо їй те, що вона не вміє себе опанувати.