Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 131

— Добре, веди мене до Люелле, — наказав напрочуд рішучим, як на нього, голосом.

— Люелле? — здивувався Буду.

— Бачу, ти зовсім не знаєш Пісні, з якою борешся. Ім’я Люелле мали всі королівські дочки у роді Люілів. Якщо так, то і її так звуть, — сухо пояснив Айок.

Буду стенув плечима. Йому було байдуже, як звати Істоту, яку він спіймав, аби тільки здійснилися плани і надії, що з нею пов’язував. А про всяк випадок він не хотів наближатися до Істоти. Мабуть, у ній є щось від Чарівниць, якщо її виховали саме Чарівниці. Якщо вона захоче похизуватися своїми магічними силами, нехай хизується перед цим хлопчиськом. Нехай навіть перетворить його на скунса — значить, тоді її чоловіком буде скунс!

Дівчину перенесли у нову кімнату, звільнивши від сітей, майже в останню мить: вона вже почала задихатись від нестачі повітря і вже повірила, що надійшла її смерть. Тоді раптом двері скарбниці відчинились, у темряву ввірвалося денне світло, що на мить осліпило її. За якийсь час, коли вона знову їх розплющила, побачила, що опинилася у світлій, оббитій деревом кімнаті. Дошки пахли свіжою деревиною — і лісом. Тому запах у кімнаті такий близький їй. Однак це була в’язниця. Вікно щільно зачинене, а шибки в ньому такі товсті, яких вона ніколи не бачила. За вікном Дівчина побачила невелике подвір’я, потім мур, а за муром… Так, за муром, трошки далі від Замку, у ясному світлі дня видно було обриси руїн Арджани. Дівчина аж затремтіла від радості. Але коли обвела поглядом кімнату, збагнула, що втекти звідси не можна. З цього місця навіть невеличка мишка не вислизне. Вона припадала до всіх кутків, але скрізь її нетерплячі руки натрапляли на гладеньке дерево без жодних шпарин. Почала роззиратись: може, знайдеться щось гостре — але в кімнаті був тільки порожній стіл, два стільці, застелене шкурою ложе і маленька вбиральня, також вся викладена деревом. А двері?.. У дверях також не було жодної шпаринки, окрім густо заґратованого віконця. Врешті Дівчина стенула плечима. Що би їй дало, якби вона перетворилась на мишку і втекла через нірку? Якби вона не зустріла жодної Чарівниці до заходу сонця, могла би залишитись мишею до кінця життя. Як там казали їй Опікунки? Якщо вдаєшся до чарів тільки для власного, а не для чужого добра, вони можуть підвести…

Дівчина ходила від стіни до стіни у своїй в’язниці. І хоча вона була розкішна порівняно з льохом у Містечку, проте у тому льоху були якісь шанси. А тут… Арджана була близько — і водночас далі, ніж будь-коли. А її Опікунка мовчала.

«А може, ті, хто мене схопив, убили її? — думала тривожно Дівчина. — Може, тоді, коли я знепритомніла, вони схопили її і спалили, а я нічого про це не знаю?»

Вона знову зосередила всю свою волю і розум на тому, щоб прикликати Чарівницю. Але знову їй відповідала тільки тиша. Раптом почулися кроки. Хтось підійшов до дверей її кімнати і притулився обличчям до маленького, заґратованого віконця: