Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 132

— До тебе гість, о пані. Син нашого пана й володаря Урґха XIII, принц Айок…

Лише ці слова нагадали їй всі події минулої ночі. А вона про них уже майже забула. Світло сотень смолоскипів на подвір’ї замку, юрма грізних Загарбників, вона — замотана в сітку, і якийсь страхітливий чоловік, з голови до ніг в обладунку, з головою лева. Він верещить, що треба її вбити. Із сотень горлянок виривається крик: «На вогнище! Убити її! На вогнище!». Хтось каже про те, що вона — дівчина, хоча має бути хлопцем, але королівська дочка Люелле… тож, може, і вона?..

Дівчина затремтіла і ніби лише зараз по-справжньому прокинулась.

— Королівська дочка Люелле?… — прошепотіла, раптом зрозумівши. Перш ніж двері відчинились і до кімнати зайшов тендітний, блідий хлопець — її одноліток, за частку секунди у свідомості Дівчини пролетіло тисячі думок. Вони пояснювали так багато загадок і відповідали на стільки запитань, на які Опікунки уникали відповіді. Отже, вона, Дівчина, — це…

— Добрий день, Люелле, — несміливо пробурмотів блідий хлопець.

— Люелле? — спитала вона мимоволі, не приховуючи подиву. Ще ніколи за все її життя ніхто так не звертався до неї. А цей хлопець вітається з нею і називає її ім’я, до того ж це традиційне ім’я королівських дочок з роду Люілів.

«О Боги», — простогнала вона у глибині душі, сповнена страху, непевності й водночас — щастя.

— Вітаю тебе, Айоку, — відповіла голосно, твердо й з гідністю. У той же час у її мозку і далі вирувала сила-силенна думок.

— Дивлюсь на тебе і… — хлопець замовк. Сіро-блакитні очі Дівчини поглянули на нього серйозно, що дуже його бентежило. — Коли подумаю, що саме ти — це Істота, про яку співається у Пісні Єдиній, що ти її головна героїня. У мене аж ноги від цього підгинаються. І я справді не знаю, як з тобою розмовляти…

Дівчина мовчала з гідним виразом обличчя, але її серце знову забилося швидко-швидко. До попередніх загадок додалася ще одна: я і Пісня Єдина? Тобто між нами є якийсь зв’язок? Це тому вони так не хотіли, щоб я зарано дізналась слова Пісні Єдиної? Але що можу відповісти, якщо навіть не знаю Пісні Єдиної? І не розумію, як це я, саме я, можу бути її героїнею?..

— Виходить, ти знаєш Пісню Єдину? — спитала стримано, весь час дбаючи про істинно королівський вираз обличчя — хоча насправді не знала, який він має бути. Однак вражений Айок цього не помітив. Бо він якраз думав, що Люелле вродлива. Надто вродлива, і що її мають оспівувати у піснях і віршах. І що не можна бути її чоловіком, коли ти — Айок — тендітний слабкий хлопець, що вміє лишень писати вірші. «Я міг би їй присвятити вірш, навіть не один, але не можу бути її чоловіком», — подумав він зі смутком і водночас з певним полегшенням. Бо насправді думка про шлюб його лякала. Лише зараз він зрозумів це і, прийнявши рішення, що напевно не проситиме руки цієї дивовижної принцеси, казкової Істоти з Пісні Єдиної, відчув себе вільним. Вільним і щасливим, бо в той же час він був поруч із нею.