Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 133
Дорота Тераковська
Раптом хлопець побачив, що у сіро-блакитних очах Люелле щось заблищало, і перелякався. Сльози?..
— Ти плачеш? — спитав проникливо. — Плачеш, що ти у неволі? Я тобі допоможу, клянуся! Ось побачиш, мені це вдасться, і ти звідси втечеш! А Пісня Єдина здійсниться! До самого кінця!
Так, Дівчина плакала. Не з відчаю. Чарівниці навчили її не здаватися навіть у складних ситуаціях. Плакала, бо на її шістнадцятилітні плечі раптом звалилось надто багато. З безтурботної здібної учениці таємничих Чарівниць вона стала спадкоємицею великого королівського роду — і відчула величезну не відому досі відповідальність, пов’язану з Піснею Єдиною. А тим часом вона про це нічого не знала. І далі, по суті, нічого не знає. Що вона має сказати цьому хлопцеві? Правду — чи й далі вдавати гордовиту й сповнену гідності королівську дочку, якій нічого не страшно?
— Айоку… — прошепотіла раптом, йдучи за якимось таємничим імпульсом. — До сьогодні я не знала, хто я і не знаю Пісні Єдиної, окрім кількох куплетів про історію Великого Королівства і його рабства. Я не знаю, про що ти говориш, і не знаю, що мені робити. Я вперше почула, що Пісня Єдина і я пов’язані якось між собою. Те, ким я є, так зненацька впало на мене… і це прекрасно… але… але в той же час… це жахливо! Я лише зараз починаю боятися, та ще й дуже! Ще вчора я боялася тільки смерті, а сьогодні знаю, що йдеться про щось набагато більше, ніж просто про мою смерть чи моє життя. Допоможи мені це збагнути, Айоку…
— Ти не знала, що ти — Люелле? — здивувався Айок. — І не знаєш Пісні Єдиної? Як таке може бути?
— Я не знаю, хто мене народив, не пам’ятаю моєї матері, не пам’ятаю майже нічого зі свого дитинства. Мені здається, що завжди, від самого малечку, я була дочкою Чарівниць, хоча довго не знала, що
— Це були Чари, — сказав Айок схвильовано й тихенько заспівав: