Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 129

Хмари знову затулили місяць. Ніч стала сувора, похмура, майже чорна.

…і як я зміг би допомогти їй втекти з нашого Замку? Та ж це неможливо! Навіть миша звідси не вибереться без відома мого батька! Всюди стоять дві пари стражників, або навіть чотири! Ні, це ніколи не вдасться, а якщо так… Тоді шлюб, який врятує її від вогнища, — найкращий вихід… Але якщо вона не хоче ніякого шлюбу? Якщо єдине, чого вона хоче, — це свобода?.. А чи я взагалі хочу якогось шлюбу? По щирості кажучи, не дуже. Навіщо мені дружина, навіть із найкращого роду і найвродливіша? Адже я звик до самотності, і мені вистачить, якщо ця незнайома дівчина з Пісні буде моєю приятелькою. У мене ніколи не було друзів. Окрім слуг із кухні, які мене любили, у мене нікого такого не було, хто би… ну такого, хто би мене любив не з жалю чи співчуття, а задля мене самого, таким, яким я є. Це було би так добре, якби вона захотіла стати мені другом…

Коли Айок так бився сам на сам зі своїми думками, Дівчина у скарбниці лежала нерухомо, скована сіткою, з широко розплющеними очима, хоча й навколо було цілком темно. Безсловесно кликала Чарівницю — з усіх своїх сил, цілим своїм єством зосередившись на цьому німому поклику. І була майже впевнена, що хоча вона ніколи так не діяла раніше — її думки телепатично мають дійти до Опікунки. Однак у відповідь вона чула тільки похмуру глибоку тишу скарбниці. І в її серце вперше закрався справжній страх. Відчула, що ця небезпека справді серйозна.

* * *

Тіло Чарівниці, заклякле, нерухоме, на перший погляд мертве, лежало у таємному сховку під кам’яним троном у Білій Залі Палацу Королів. Її Дух перебував далеко — і глибоко — у Підземному Царстві, неподалік Прадавніх Сил. Він кружляв навколо них тихо, беззвучно, п’ючи з невичерпної криниці їхньої Могутності, набираючись нових сил. Він не чув жодних покликів із землі й тихенько доторкався до сплячих Прадавніх Сил — так, щоб їх не збудити. Бо ж від них походять всі таємниці й незвичайні Дари, якими наділені деякі люди. Це від Прадавніх Сил пішли вогонь і вода, життя й смерть, дар зцілювати й умертвляти, любов і ненависть, усе світове Добро й Зло. Дух Чарівниці вирішив не виходити звідси доти, доки до нього не повернуться всі сили, які він вже використав. Без них Чарівниця не могла би допомогти своїй вихованці, а Пісня Єдина ніколи би не сповнилась…

У Палаці Королів панувала непорушна тиша. Тихе мелодійне сичання змій також не могло її порушити. Навпаки, ця мелодія впліталась у тишу, якій міг покласти край лише людський голос. А зрештою, змії також спали, і мелодійне сичання було лише відгомоном їхніх кольорових, зелено-золотих снів.

Розділ 22

З глибокого сну Айока розбудив довірливий шепіт Буду. Слуга його батька схилився над ним і з фальшивою запобігливістю лебедів:

— Мій молодий пане і володарю, пора вставати. На тебе чекає неабияка несподіванка. І складне завдання.

Айок хутко отямився й широко розплющив очі. Раптом згадав події минулої ночі, розмову Буду з батьком, шалені плани і метушню власних думок.