Читать «Вікінг у моєму ліжку» онлайн - страница 7

— Ой, ні, не смій, волохате опудало. Ось тобі, маєш! — І вона почала гамселити вікінга своєю сумочкою, мало не збивши йому з голови шолом.

Сіґурд вискнув, вирішив, що з нього досить, і вибіг з кімнати. Він потупотів додолу сходами й ледь не влетів сторч головою в двері їдальні, зупинившись в останню мить.

Він захекано стояв на нижній сходинці, розмахуючи Носодлубом, а семеро приголомшених гостей готелю випустили з рук свої грінки й каву, вирячившись на нього.

3. Нові відкриття

Коли Тім і Зоя зайшли до їдальні, вони побачили в одному кутку кімнати маму й сімох гостей, що збилися докупи, а в іншому — чудернацького волохатого чолов’ягу, що люто на них дивився.

— Здоров, — привітав його Тім. — Ти хто? У тебе класний меч.

Не встигла пані Еліс схопити Тіма за руку, як він уже рушив до того чолов’яги, широко усміхаючись.

— Це справжній меч чи пластмасовий? Та ясно, що пластмасовий.

Сіґурд насторожено дивився на Тіма, але ж той був усього лише малим хлопчиком. Він не міг завдати жодної шкоди такому грізному воїну-вікінгу.

Сіґурд усміхнувся у відповідь — хлопчина йому сподобався.

— Це ж пластик, правда? — зареготав Тім. — Тому ти й посміхаєшся. Ану, покажи, — він спокійнісінько простяг руку й забрав у Сіґурда меча.

Важко було визначити, кого це здивувало найбільше. Сіґурд залишився з порожніми руками і без зброї. П’ятирічна дитина щойно відібрала в нього меча. Мо-же, це сон? Та ні, бо Тім гепнувся на землю, не витримавши ваги меча. Він вирячив очі.

— Ого! Це справжній меч. Справжній, справжній, найсправжнісінький меч! Зою, та це справжній меч!

Цієї миті вгорі на сходах з’явилися пан Еліс і пані Тиблетовата. Бідолашний пан Еліс ще й досі не оговтався від шоку. Та й як могло бути інакше, якщо впродовж останніх трьох хвилин пані Тиблетовата намагалася привести його до тями. Спочатку вона спробувала його посадити й кілька разів ляснула по обличчю. Щоки ще й досі були червоні й напухлі. Це не спрацювало, тому вона взялася робити йому штучне дихання. Саме тоді пан Еліс почав отямлюватися, але побачив, що його заціловує до смерті пані Тиблетовата, і знову зімлів. Огрядна пані стала тоді колоти його шпилькою зі свого капелюха. Це нарешті поставило пана Еліса на ноги.

І ось ця парочка поволі спускалася сходами, а Сіґурд розпачливо роззирнувся довкола себе. Його оточили зусібіч. Не мав уявлення, куди він потрапив. Це було якесь жахіття. У Данії він досхочу наслухався оповідей про славетні рейди, але в жодній з них не йшлося про подібні речі.

Йому ще ніколи не доводилось бачити таких людей або бувати у таких кімнатах. Він ніби опинився в якомусь жахливому, кошмарному сні.

На його чолі виступив піт. Голоси людей, що стояли навколо, відлунювали в його мозкові, кружляли й вирували. Стіни їдальні ставали дедалі вищі й вищі, аж поки похилилися на нього й почали падати, падати, падати…

Сіґурд заточився, знепритомнів і гепнувся на стіл зі сніданком.

Склянка помаранчевого соку злетіла в повітря, гарненько покропивши всіх гостей. Тарілка з яєчнею й беконом шугонула зі столу, немовби стала літаючою. Її пасажири хляпнулись яєчною масою на килим, а вона полетіла далі, врізалася в стіну й розлетілася в друзки.