Читать «Вікінг у моєму ліжку» онлайн - страница 6
Джеремі Стронґ
— І як вона? — ледь чутно запитала пані Еліс, наливаючи каву й подаючи грінки.
— Зжере нас на вечерю. Ковть — і тебе немає.
— Ой лишенько, мені зараз тільки того і бракувало. Ще одна нестерпна гостя — ніби з мене не досить отих Амброзіїв.
Цієї миті згори пролунав гучний крик.
— Пане Еліс! Пане Еліс! Чуєте, пане Еліс?
Пенні вишкірилася до чоловіка:
— Ой, пане Еліс, здається, це ваша улюблена гостя, пане Еліс. Підіть-но гляньте, що там сталося!
— Я тобі дам «пана Еліса», — буркнув він, відставив убік кавник і подріботів до сходів.
— Пане Еліс, — кричала пані Тиблетовата, хапаючись рукою за поруччя східців. Її обличчя зблідло і трусилося.
Пан Еліс побіг, перестрибуючи по двоє східців нараз.
— Що сталося?
— Пане Еліс, там у моєму ліжку вікінг!
— Що ви цим хочете сказати, Бога ради?
Пані Тиблетовата раптово перестала тремтіти, випросталася на весь свій куцуватий зріст і вп’ялася в пана Еліса очицями-кинджалами.
— Я хочу сказати, пане Еліс, що в моєму ліжку лежить вікінг. А що б я мала ще казати? Якщо в моєму ліжку вікінг, то я й кажу, що в моєму ліжку вікінг. Ходіть-но і гляньте самі!
Вона схопила пана Еліса за руку й поволокла його коридором. Хвицнула ногою двері до спальні і штовхнула поперед себе пана Еліса. Той обережно зайшов у кімнату і попрямував до ліжка. Ні. Нічого там не було. Тобто простирадла були пожмакані, немовби хтось таки дійсно там спав, але ніде не було видно жодної душі.
— Можливо, вам здалося, пані Тиблетовата.
— Нічого мені не здалося, пане Еліс. У моєму ліжку був вікінг. Заради Бога, чоловіче, невже ви гадаєте, що я не впізнала б вікінга? До того ж він лежав у шоломі. І в чоботях! Негайно обшукайте кімнату.
Пан Еліс заскрипів зубами. Він став навколішки й зазирнув під ліжко. Тоді відхилив завіси і крикнув:
— Гав!
— Не клейте з себе дурня, — холодно зауважила пані Тиблетовата.
— Але ж тут нікого немає, — повідомив пан Еліс, підходячи до шафи й відчиняючи подвійні дверцята.
З шафи шугонув, мабуть, цілий мільйон вішаків, а тоді в кімнату з ревом вистрибнуло якесь страховисько з руками, ногами й волоссям. З його чорної сплутаної бороди звисали клапті водоростей. З-під велетенських кошлатих брів і пом’ятого дворогого шолома виблискували очі.
Сіґурд вихопив із піхов Носодлуба й люто вирячився на двох чудернацьких істот, що стояли перед ним.
— Гааарр! — гаркнув він, розмахуючи Носодлубом, і відтяв шматок завіси. — Гаааррррр!
Пан Еліс закляк на місці й вибалушив очі. Його мізки немов заціпеніли. Не міг поворушити ні язиком, ні губами. Жоден звук не міг видобутися з його горлянки. Хтось ніби приклеїв його ноги до підлоги. Руки в нього були наче свинцеві сосиски.
Пані Тиблетовата штурхнула його кулаком.
— Ось, бачите? Я ж казала, що в моєму ліжку був вікінг. Якщо у вас так заведено вітати гостей, то мені це зовсім не подобається. А якщо це жарт, то він зовсім не смішний. Чого ви тут стовбичите, пане Еліс, робіть щось.
І пан Еліс щось таки зробив. Він знепритомнів.
Сіґурд голосно реготнув і підступив до пані Тиблетоватої.